Секвоя – набачилась щастя і горя
І ніби й росла коло моря
Але прокидалась під перші
Під пер ті, мертвії півні …
… всі рівні …
І навіть криві та горбаті
У пекло, чи в рай на афте-паті
І Вілліси лисі й Хендрікси патлаті
Бо кожен за своє буде винуватий
Під шелест прибою
Вже сотні років
Собі виростала секвоя
Й мольфар їй не віщував горя
В столиці звучало лиш: Хто я?!?
… і тут почалося
Хто пан, хто пропав
Хто з радості скрес, а хто з горя
І бачила все й пам’ятала усе
Ось тая приморська секвоя
Та раптом, як та не розумна дитина
Приперлась москале-скотина
І скресли …
… десятки тих зим і ті весни
І літо зника, і осені щезли
Все зникло на сірім бетоні
Лиш лико
Від стовбура, що зпиля дико
Рука чорного духом люда
Паскуда!!!
Секвоє, ти була в Керчі, а чи в Ялті
А може в Артеці, чи Сімферополі?
Хай згинуть вони-вороги в твоїм попелі
А ми ж тобі пупері
Як реквієм той заспіваємо
Ми тінь твою пам’ятаємо
Ми знаємо: !!! Крим – Україна !!!
