Журилася жабка:
— А де ж моя хатка?
Болото всихало,
Калюжі не стало.
Аж тут — громовиця.
І впала водиця
Дощами під ноги,
Обабіч дороги,
Щоб тішилась жабка,
І кумкала хатка. 3/12/18
Цiкава iсторiя, Лано. Дуже майстерно, творчо вдалося вам сформувати яcкравi такi рядки.
Тiльки от у передостанньому рядку - якось тут виходить, що жабка квакае або ж, як ще кажуть - скрекоче тiльки тодi, коли у неi з'являеться велика хатка. А у той момент, коли хатка зникае, то вона зовсiм перестае квакати. Але ж, насправдi - вона може квакати i тому випадку, коли журиться. Iнша справа - якi емоцii у неi при цьому виникають - чи то радiсть, чи то вiдчай. Може тодi вам слова "щоб квакала" замiнити на "щасти тобi":
Щасти тобi, жабко!
I радiсна хатка!
Дякую, Дмитре за Вашу увагу до мого маленького творіннячка. Ціную всі Ваші професійні підказки! Тоді при звертанні, мабуть, краще буде ~Щасти тобі, жабко, І радісна хатко. а можливо краще~ Щаслива і жабка, і радісна хатка~?
Лано, так, а в такому випадку - у двох останнiх рядках тепер стало, що жабка просто щаслива, а хатка - i щаслива, i радiсна. Тодi виходить, що хатка у набагато бiльшому захватi вiд даного розвитку подiй, нiж сама жабка. Якось нерiвномiрний розподiл емоцiй тодi вiдбуваеться. Може тут у передостанньому рядку слово "i" замiнити на "ця":
Щаслива ця жабка -
I радiсна хатка.