На столітньому дубі дятел повісив картку з оголошенням:
- Дорогі мешканці карпатського лісу!
1 січня на головній галявині лісу для діток-тварин буде проводитися бал. Вхід вільний для малят при умові, що вони матимуть на собі святкове вбрання і гарний настрій, принесуть на галявину якусть свою іграшку чи музичний інструмент.
Коли це оголошення прочитали тварини-мами й діти, які були грамотні, у лісі почався рух.
Лисичка поїхала до міста з п’ятилітньою донею й купила їй нову жовто-блакитну накидку та ляльку, яка співає. Вовк своєму синові купив сіру смушеву шапку, шалик в чорно-білу клітинку й кубики. Зайчиха для обох донь-близнючок придбала на ринку білі кожушки й такого ж кольору рукавички, а ще мікрофон і барабан з паличками. Дикий кабан старшому синові купив у бутику модну джинсову куртку на ватній підкладці, а молодшому – кожушок з вибитими на ньому яблучками і штанці, й кожному по коробці «Леґо». Сорока сороченяті сама пошила сукню й жакет, а сопілку купила в магазині музичних інструментів. Козуля до свята вишила своїй доні сорочку й купила цимбали. Тільки білкуну Усміхайку ніхто не купив ані обновки, ані музінструменту, ані якоїсь іграшки. Його мама Рудуля вже рік не працювала, через хворобу. Більша частина грошей, які заробляв тато білкуна – Гризун, йшла на її лікування. Родина ледве зводила кінці з кінцями. Зажурився Усміхайко. Йому дуже хотілося потрапити на бал. Адже на ньому збереться багато тварин-малят, серед яких будуть і його близькі друзі – лисеня та вовченя, на ньому лунатиме музика, проводитимуться танці, ігри, а це значить, що буде весело. Та просити батька, щоб купив йому щось із того, що вимагалося, не посміло. «Головне, щоб мамі вистачило грошей на ліки!» – заспокоїло само себе білча й вистрибнуло з дупла. Воно вирішило зробити батькам подарунки до свята власними лапками. Побігало-пострибало лісом, знайшло під сосною кілька шишок, вигребло сховані ним восени під березою горіхи і почало робити аплікації на двох торішніх дубових листках. Матусі виклало квітку, таткові – сонечко. Клеєм послужила соснова смола. «Батькам мають мої роботи сподобатися», - подумало білчатко, коли їх довершило, й мило усміхнулося. Воно вирішило не заносити їх до свого дому, а сховати в порожньому дуплі старої ялини, що росла нездалік від них, до завтрашнього дня, тобто, до свята. Тільки шугнуло туди, як побачило всередині два малих маяки, що світилися.
- Хто тут? – спитало з острахом.
- Я! Совенятко!
- Що ти тут робиш?
- Сижу. Я загубилося.
- Як загубилося?
- Летіло з батьками на ринок і загубилося. Шукало батьків у лісі – не знайшло, вирішило тут, у дуплі, яке побачило, перепочити, бо стомилося.
- Гм… Це недобре, що ти загубилося. Завтра ж Новий рік. Ти маєш знайтися, тобто тебе мають знайти. Я покладу біля тебе свої аплікації. Ти їх оберігай. А я піду шукати твоїх батьків.
- Гаразд.
Білченя вистрибнуло з дупла й вирушило в путь. Різними стежками ходило, всіх питало, кого стрічало, про те, чи не чули, бува, історії про совенятко, яке загубилося. Сонце вже почало складати свої промінці в наплічник, щоб відбути з ним за небокрай, на перепочинок, напрацювалося ж за день, а білкун ще жодної новини не отримав про батьків згуби. І тут він побачив сороку, що летіла з торбою на правому крилі.
- Пані сороко, зупиніться, хочу вас про щось запитати.
- Що таке? – мовила та й сіла на гілку берези.
- Чи не бачили ви батьків совеняти, яке загубилося?
- Бачила. Шукали вони своє дитя, все місто обійшли-облетіли, та його не знайшли.
- Воно сидить у старому дуплі ялини, що росте біля дуба, в якому я живу з батьками.
- Справді? Тоді зателефоную його мамі, вона мені свій номер залишила на всяк випадок, й повідомлю їй цю чудову новину.
Поки сорока дзвонила мамі совеняти, білкун усміхався, наставляючи свої гострі білі зубки лісові. «Дяка небу, справа вирішиться!» - думав він. І так сталося. Вже за лічені хвилини батьки совеняти прибули до дупла, в якому сиділо їхнє малятко. Вони забрали його. Мама-сова, пустивши від щастя сльозу радості, подякувала пташці й білкуну за допомогу й мовила:
- Вирву вам, друзі, по пір’їні зі свого хвоста. Скільки добрих справ ви зробили сьогодні, стільки й чудес для вас зможе зробити ця пір’їна.
- Я зробила одне – зателефонувала тобі, совко, – мовила сорока.
- Задумуй одне бажання.
- Хочу, щоб у мене було нове гарне гніздо, бо те, яке я мала, віхола пошкодила три дні тому.
- Лети додому, там тебе чекає нова хата, - повідомила сова.
Полетіла білобока й крильми залопотіла від щастя, гніздо було дуже гарним і теплим.
- А я, - мовив Усміхайко, - встиг зробити дві добрі справи за сьогодні: змайстрував подарунки мамі й татові до Нового року й допоміг вашій згубі знайти вас.
- Задумуй два бажання.
Замислилось білченя: «Одяг новий забажати? Іграшку? Музінструмент? Ні. Інше».
- Хочу, щоб мама одужала, - мовило. Це перше.
- Одужає.
- А ще хочу, щоб татко за свою роботу гідну зарплатню отримував.
- І це буде.
- Дякую вам, пані сово, - пролепотіло білченя.
- І ми тобі дякуємо, - сказали сови й полетіли до свого дому. Коли білкун ввійшов до покоїв свого дому, побачив усміхнену маму.
- Я здорова! – сказала вона.
- Так? Це чудово! – відказав малюк.
- І ще один сюрприз чекає на тебе, любий Усміхайку, - продовжила ненька. - Заглянь до своєї кімнати. Там на ліжку пакет лежить, в ньому теплий комбінезон, шкіряні чобітки і футляр, в якому скрипка. Ти ж хотів навчитися грати на ній?
- Так! Ур-р-ра! Сталося! Збулося! – загорлав на весь дім білкун і пустив по хаті довгим ланцюжком сміх.
- Що сталося? Що збулося? – спитав тато, заходячи в дім.
- Бажання! Сова правду сказала!
Батьки білченяти перезирнулися, а тоді в один голос скрикнули:
- І справді сталося – чудо сталося! Я виздоровіла, а татові зарплатню збільшили, вдвічі.
На новорічному балу всі діти-тварини співали, танцювали, грали в «Лови», у «Третій зайвий», в «Хитру лисицю» та інші ігри, відгадували загадки. Білченя все це теж радо робило. А ще воно вийшло на сцену і заграло на своїй новій скрипці колядку «Щедрик, щедрик, щедрівочка». Пів ночі тато вчив Усміхайка, як це робити. Колись, малим, він ходив до музичної школи і знав ази музики. Гру білченяти всі присутні на святі сприйняли на ура. А його ведучий – олень Биструн Золотороженко, навіть квіти синові білки Рудулі вручив. Це був найкращий Новий Рік у житті білкуна Усміхайка.
ID:
814628
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.11.2018 21:30:49
© дата внесення змiн: 06.09.2021 22:51:05
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний вірш Ваш, та тільки серце крає. Бо не 
Ще пару синичок прилітають до годівниці.
