Слива з гіллям сухим стояла
В час, як зелень росла довкола.
Якось досі цвіла, буяла,
А цьогоріч – голенька-гола.
Поруч саджанців зміна гідна –
В листя вбралися, підтягнулись.
У соку і сестриця рідна –
Від плодів її гілки вгнулись.
Що ж роботи з сухою, люде?
Перехожі шиплять: «Спиляти.
З неї сливки уже не буде,
Час на дрова її забрати».
А голесенька деревина
Якось силу в кулак зібрала,
Вшила з листячка одежину,
Під фігуру, на себе вбрала.
Мига вересневі-сеньйору,
Затискає життя в долоньці.
- Я була без одежі вчора,
А сьогодні в новій суконці.
Поки небо гойдає зорі,
Поки серце плете канати,
Може мрія пустити корінь,
Із пустелі оаза стати.
вот и слива дает уроки.Прекрасный стих,очень хорошая идея и вывод замечательный. 
