Після злив недавніх -бур'янів по шию!
Заглушили моркву й навіть кавуни.
Я нервую трохи, тихо матом крию
І уперто полю кляті бур'яни.
Ну а що робити - опустити руки?
Так в городі можуть завестись вовки,
З бур'янів до хати підповзуть гадюки -
Страшно буде вийти глянуть на зірки.
Та як би ж то тільки бур'яни в городі...
Де лише нема їх -знаєте самі...
Як би спромогтися, щоб усім народом
Вирвати з корінням різні пирії?
Їх ніхто не сіє у полях, теплицях,
А дають щороку дикий урожай.
От би так родила золота пшениця -
Не було б голодних -- натуральний рай!
Нобелівських премій, пам'ятників зримих
Мало б було тому, хто би вивів сорт --
Щоб росла пшеничка яра і озима
Без труда і добрив, наче той осот.
Жили б, як та пташка, що не жне, не сіє...
Хліб є і до хліба -- рад електорат.
Вірю так і буде -- є така надія --
Буде в Україні ще Едемськии сад!
Гарний вiрш, Михайле. Так усе чiтко ви "розклали по полицях". Усе правильно, головне - не драматизувати ситуацiю, що склалася, оптимiзм - одна з найважливiших людських властивостей.
Тiльки от у вас у 1 рядку слово "бур'янiв", у 4 рядку - "бур'яни" - якось часто звучать тут. Хоч вони i головнi героi вiрша, та можна у 1 рядок додати такоi iнтриги певноi i замiнити iх на, скажiмо - "шкiдливих трав". Можна тут зробити:
Знову трав шкiдливих пiсля злив - по шию!
Бо бур'янів багато, тому і згадуються часто. Це спецпроект - щоб бур'яни дістали не лише в городі, а і у вірші. Дякую, Дмитре за увагу.Я розумію - вірш свіженький, ще треба щось і шліфанути
Буде в Україні ще Едемський сад. Яблучку райському
нині кожен з нас рад. І злякався гад. Любов завжди
над, понад усе. Спасіння прийшло до нас. Це його час. Зі святом!