Пригадала, як вчила співати,
Мене бабця вкраїнських пісень,
Як водила далеко від хати
У поля, починався там день.
Як ногами збивали ми роси
На стежині в дрібних споришах
І, здається, я чую і досі
Бабці кроки у райських садах.
Як злітають у небо високо
Пташеняток дзвінкі голоси
І як сонце розплющує око,
Щоб умитись у краплях роси.
Жала бабця доcтиглеє жито
І навчала в'язати снопи.
Навкруги ще буяло так літо
І хліба на полях в півкопИ.
Я маленька збирала волошки
Й ранні маки собі на вінок.
Там лягало мені на долоньки
Ціле море найкращих квіток.
Літ багато з тих пір промайнуло
І у скронях сріблить сивина,
Та думками несусь у минуле,
Де дитинство мене вигляда.
ЧУДОВО,Олю!"...Спогади дитинства-для мене,як ліки,
Вже давно минуло моє тепле літо...
Обірвані, босі бігали ми в поле,
Там для нас дзвеніла пісня жайворова...
Голубі волошки і ромашки білі,
Жовті колосочки і сокирки сині...
Вони такі гарні,витончено-гожі,
Мама нам казала,що на них ми схожі..."
Це з мого вірша: "Пісня жайворова"
Саме так.. А я гарно моя бабця співала!! У свій час її маленьку брали в церковний хор і вона там навчилась. Співала баритоном.. Щоби на той час була така техніка, як зараз і щоб було записати цей унікальний голос.. На жаль, ніхто із дітей і внуків, до неї не вдався співом.. Усім ведмідь наступив на вуха... Дякую за відгук!
:12Літ багато з тих пір промайнуло
І у скронях вже є сивина,
Та думками несусь у минуле,
Де дитинство мене поглина. :
Щемлива картинка дитинства, у Вас, Олю!