Продзвенів останній дзвоник для мого старшого внука Ростислава, випускника Чернігівського ліцею № 16 і ця подія допомогла народитися такому віршеві.
Лунає малиново в школі дзвоник
Для учнів це фінал сумний і старт…
Лишитись і в дитинстві не дозволить,
Й дорога їх чекає непроста.
Частіше серце б’ється в юних грудях:
Стривожив вальс шкільний випускників,
Бо дзвоника такого вже не буде
Ніколи. Й через тисячу віків.
Весна дарує квіти їм червоні
І жовті, і бузково-голубі…
Сльозу й дитинство ненароком зронить
Та й полетить на крилах голубів…
І затуманять сльози мамам очі,
Й слова чомусь у горлі застряють,
Адже попереду тривожні дні і ночі…
Їх діти враз доросліші стають…
25.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Для мене Ваш вірш надзвичайно хвилюючий. Адже останній дзвоник прозвучав і для мого старшого онука Данила, випускника Харківської школи №114. У зв"язку з цим я теж склав вірша. Але він призначений особисто моєму внукові і тому, як на мене, не може бути викладений у КП.
Для мене Ваш вірш надзвичайно хвилюючий. Адже останній дзвоник прозвучав і для мого старшого онука Данила, випускника Харківської школи №114. У зв"язку з цим я теж склав вірша. Але він призначений особисто моєму внукові і тому, як на мене, не може бути викладений у КП. 
