До 80-ліття Софії Микитівни Губецької
Я - щаслива! - сказала вона
- Вісімдесята минула весна
І було у житті в мене все..
Я повідать вам хочу про те:
Повертаються знову думки
В ті далекі воєнні роки,
Де вогонь від снарядів стовпом,
Бо вже німці стоять під селом.
Там Софійка маленька біжить
І за руку матуся держить,
Ще сестричка мала на руках,
А у неї все личко в сльозах.
Всі тікають в сусіднє село -
Добіжать, то вважай повезло
І ще довго сиділи в льохах,
Аж допоки тут звірствував кат.
До Семена прийшлося йти всім,
Бо снарядом розбило їх дім -
Працювать від зорі до зорі,
Та були всі такі трударі,
Шість сестер у сім'ї,а ще - брат,
Заступитись де кожен був рад,
Бо велика і дружна сім'я
І ніхто не порочив ім'я.
Тож в пошані були між людьми
Й збудували свій дім до зими.
В СтетківцІ вже до школи пішла
І освіту у ній здобула.
Не давали в селі паспортів,
Як би далі ти вчитись не хтів,
То лишилася вдома вона
І телят доглядати пішла.
Працювала щодня залюбки
В повоєнні важкі ті роки.
Мов та квітка була із лиця,
Полюбила Миколу - хлопця.
І між ними кохання цвіло -
Про весілля вже знало село.
Та голодні були ті роки -
Він Софійку повів в невістки.
Молодая була в них сім'я
І родилася Галя - дитя,
А ще - Вітя, і Вася, й Сергій.
Стало тісно в хатині отій.
Будувати родинне кубло,
Щоб там діткам спокійно було,
Молодая сім'я почала
І щаслива від того була.
То тоді вже в хатину нову,
Їм лелека приніс наяву,
Цю - Наташку, це - миле дитя..
Тут наладилось трішки життя.
А ще Раю лелека приніс,
Днів щасливих в хатину підніс.
Тож раділа Софійка дітьми,
Бо вони їй світили з пітьми.
Сміх дитячий в хатині дзвенів,
Ну, а часом лунав навіть спів.
Тож раділи щасливі батьки
За цих діток, щей тІтки й дядьки.
Йти до школи прийшов вже цей час,
То раділи за діток щораз,
Бо тягнулися дітки до знань
І до рішень самостійних питань.
Підростали маленькі сини
І людей поважали вони.
Тож хвалили їх всі вчителі
Й односельці по всьому селі.
І цей потяг до нових пізнань
Їх повів в інститути до знань.
Мають вищу освіту вони
І хороші роботи, чини.
Та й у кожного вже є сім'я
І в дітей вже своїх є дитя,
Та додому щораз залюбки,
До матінки ведуть всі стежки.
Хоч немає давно дідуся,
Та збирається часто сім'я,
За родиним сімейним столом
І несеться їх спів над селом.
Тож в святковий прекрасний день цей,
Де зібралось багато гостей,
Де всі діти, онуки й рідня
І сміх правнуків чути за дня -
Тут багато звучить побажань
І найкращій бабусі вітань.
Хай ще довго не гасне Ваш цвіт,
Ну а Бог додає МНОГАЯ ЛІТ!
Многії літа іменинниці! Важке було життя, але є велика дружня родина - скарб всього життя! 
