Коли Десна виходить з берегів
І морем розливається довкола,
То не стає кордонів і лугів.
Я дива ще не бачила такого.
Застиг під сонцем водяний розлив
Німим широким жовто-синім морем,
Ледь виглядають гілочки лози.
Така вода втече, але не скоро.
По пояс верби в воду забрели,
Відкисли вже всі ноги їх коряві.
Життя собі і в водах зберегли.
Немов солдати, вільхи поряд браві.
Осліпли очі – дивом упились,
Яке приходить раз у рік – весною.
Ті почуття назавжди збереглись,
То ж стільки літ живуть в мені з Десною.
Я уявляю, ніч як упаде
Й засіє води зернами-зірками,
Несміло птаха пісню поведе,
Поки сова «пугу» своїм злякає.
Люблю Десну я у весняний час,
Від вод і трав навколишніх п’янію…
Хто на Десні весну хоч раз стрічав,
У того серце від краси німіє.
30.04.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
