«Це болото трохи схоже на серце.
Нехай квіти журби
наповнять його ароматом…»
(Ямамура Ботьо)
Серце людське
Схоже на шматок синього неба
Яке несе в дзьобі чорна ластівка,
Щоб мурувати з нього гніздо –
Прозоре як мертва істина.
А я пливу в човні забутих слів
По річці буття несьогоднішнього…
Серце людське
Схоже на жмуток трави
Яка росте на двогорбій могилі
Оксамитових легенд майбутнього –
Терпких як запах вересу.
А я пливу в моєму човнику мрій
На межі між тьмою води і тьмою Неба…
Серце людське
Схоже на гірське замшіле болото
На водяними очима якого
Літають плямисті бабки
З прозорими крилами.
А я пливу в човні дерев’яному
Дивлячись у цвяхований зірками Всесвіт…
Серце людське
Ти повітряна куля фарбовано вохрою:
Літають відчайдухи від хмари до хмари
У порожнечі своїх віршів. Рігведа –
Пісня вогню і загірного степу.
А я пливу у човні кинувши весла:
Хай несе мене течія у тьму Небуття
У Нірвану солодку…
Серце людське
Схоже на шматок синього неба
Яке несе в дзьобі чорна ластівка,
Щоб мурувати з нього гніздо – - цей вірш справді особливо вдався - від першого до останнього рядочка
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Цей вірш для мене особливо дорогий...
Чомусь пригадалися слова Йонаса Лі : "Навколо нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша". Ваш твір такий же глибокий
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Не читав цього автора.... Треба буде почитати....
Напрочуд прекрасний, божественний вірш, сповнений сердечності автора
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі слова..... Тої ночі, коли мені таке писалося був у мене якийсь незвичайний і дивовижний настрій. Точніше душевний стан....
Дякую за відгук!
...як завше трагічно... і магічно образно... 
