Заховалися зорі за хмари, пішли в забуття.
І світанок чергового дня загорівся край неба.
Я іду беззупинно, з надією, любий до тебе.
Та ця подорож, стане мені довжиною в життя.
Ані компаси, карти, чи гороскопи складні,
не покажуть мені де тебе, рідний мій, відшукати.
Лише серце, що здатне горіти, страждати, кохати
вкаже правильний шлях, в ці туманні розпачливі дні.
А дорога важка, знов розпуття на безліч доріг.
Ні підказок, ні знаків. І вибір цей звісно за мною.
Найстрашніше, найважче - це бути в ладу із собою,
на найкращих з шляхів перейти не шкодуючи ніг.
Не шкодуючи сил далі йти, не рахуючи час,
із бажанням у серці у обіймах твоїх віднайти
справжній Рай на землі, і зуміти його зберегти...
Ти назустріч ідеш? Ти так само втомився без "нас"?
