Коли,браття-українці,і в нашій сторонці
Згинуть наші воріженьки,як роса на сонці?
Коли,браття,усміхнеться нам,нарешті,доля?
Коли,браття,запануєм й будемо на волі?
Коли,браття не вмирати будем ми,а жити?
Коли кожен українець не стане тужити?
Коли слава так засяє,що засліпить очі?
Коли пісня має лягти на уста дівочі?
Коли пану керувати не дамо свавільно
І на землі новій вольній запануєм спільно?
Коли море усміхнеться і Дніпро зрадіє?
Коли в нашій Україні доленька наспіє?
Коли праця наша щира свого вже докаже
І зеленими степами ковдрою розляже?
Коли владу обирати будемо по честі,
Так щоб були їхні руки кришталево чисті?
Коли наші окупанти набʼють собі лоба
І вгамуються їх,врешті,жадоба і злоба?
Коли душу й тіло на алтар Бог покладе так,
Щоб з кожного громадянина виростав козак?
Коли файний українець вийде на свободу
І не буде переводу козацькому роду?
Коли ми не в бій кривавий будемо ставати,
А кувати своє щастя,жити й працювати?
