Чи можна не любить своїх дітей,
Яких зачав у обіймах любові?..
Ця розповідь моя саме про те,
Хоч швидше це гірка життєва сповідь.
Вона його кохала, як ніхто,
Й вогнем палало особливим серце,
Не хизувалась, а жила з хрестом.
Та з долею зустрілася у герці.
Були вони з коханим молоді
І щирою любов’ю одержимі.
Здавалося, й Всевишній їм радів –
Бо щастя слав закоханим стежину.
Воно ж їм посміхнулося обом
Тай полетіло ластівкою в безвість,
Лишивши їм на двох одну любов.
І потекли струмочком їхні весни.
З кохання того народився син –
Такий до болю бажаний синочок .
Доволі в нім і розуму, й краси,
Міцним зростав, неначе той дубочок.
Літа майнули в віковічну даль,
Міцніли крила синові щоднини...
Татусь усе, що мав, йому віддав.
Душі не чула й мати у дитині.
За полудень поквапились літа,
Батьки обоє в інеї, у сивім,
Та в погляд попросилася сльота,
Адже чужими стали вони з сином.
Його ж чекали вранці і удень,
Молитву щиру Богу посилали.
Було, почують щось через людей
Й серця тоді, немов вогнем палали.
То п’ють гірку розлуку, мов полин,
І батько, й мати (син не каже очі)…
В запої то невісточка, то син…
Тікають дні. Безсонні мучать ночі…
Та батьківська любов сліпа завжди,
Навіть тоді, коли розчарування
Їм душі роз’їдає, ніби дим,
Любов жива, бо син – то плід кохання.
Не можна не любить своїх дітей!..
16.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Не можна не любить своїх дітей,
бо в них частиночка душі твоєї.
І ти, і й вони - життя серед людей,
Є будячки, а є і орхідеї.
Усі ми з Господом приходимо в цей світ:
Хтось, щоб карати, а комусь - прощати.
В пригоді може стати й пустоцвіт,
коли за нього помолилась мати.
На жаль і таке буває у житті! Десь була тріщина у вихованні,чи то ставлення,чи то залюблення батьків до сина...недарма ж кажуть:дітей ростити - не по гриби ходити...
Шкода батьків...Чом сину гірка доля...Немов в вигнанні для них Божа воля...
Гірко і боляче мати дітей таких...
Та вониж все чекають пуття, новин гарних..
