Коли я бачу сьогодні як падає сніг,
я згадую, що тоді тобі йшлося про інше:
про невціліле в твоєму житті,
і без жодної краплі морфію викроєне.
Тому, любий Паулю, тепер,
коли я дивлю́ся на сніг,
то також бачу розвіяні жменьки попелу,
тепер він щораз видається
чиїмось згоранням згори
(чи також це мої предки?),
чиє опадання на землю
є виявом полегшеного зітхання та спокою.
Але я знаю, що сніг це всього лиш сніг,
опади у вигляді шестикутних пластинок-кристалів,
хоча все ще боюсь, що він
опуститься на мо́є плече
і не розтане...
