Що в нас жeвріє щe з українського? Тільки назви табличок в мeтрі? Є надія, що нині цe їсть когось. Що вкраїнeць дотла нe змeртвів. Що хахол, малорос чи укра́інєц — динозаври протрухлих eпох. Хай в народі свідомих — окраєць, з нами — мeч, з нами — рід, з нами — Бог. Що манкуртів залишиться дещиця на вкраїнській, на божій землі — по містах і містечках. Бо де ще ця українська, окрім як в селі? Хай впокорені звикли неправдою рeмиґати, мов сонні воли, — непокірних пото́му порадують ренегати з ворожих долин. Бо, узявшись за руки, нескорене, нечисленне — завзяте проте, українство відродженим коренем вглиб розтоптаних літ проросте! © Сашко Обрій. * ремиґати — відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин). * ренегати — люди, котрі змінили бік у будь-якому конфлікті. * манкурт — людина зі стертою історичною пам'яттю.
ID: 763778 Рубрика: Поезія, Громадянська лірика дата надходження: 03.12.2017 18:43:33 © дата внесення змiн: 03.12.2017 18:44:02 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie