Станіславська область, рік 1944, репресії
було до сліз, до крику, до паралічу
несли надію в серці, у груді своїй
повстав Калігула, святі перехрестилися
криваве сонце віщувало чорні дні
як пташка в клітці крилами об сталь...
перебирала в пам'яті яскраві і печальні...
початки і кінці зійшлися на одній струні
повстали колом знаки запитальні
у церкві правилось...торік у цей же день...
сьогодні пустка дихає у вічі
твоя донька народжена з пісень
в руці тримає пам'ять таємниці
Напeвно, людяності та розуміння у тих істот, що називатися людьми права нe мають, нe було ніколи...однe бажання — викрeслити, вбити, знишити, зламати...
Мороз по шкірі... Моя рідна Станіславська область... Я читав Ваш вірш і в мене перед очима пробігали сторінки з архівних справ репресованих, закатованих, страчених, зісланих і ні в чому не винних людей. Пробрало до кісток
Дякую Вам за щирий відгук!
Мені близька Станіславщина, бо майже всі мої дідусі та бабусі з того регіону,хоча сам з Запорізької землі. Вивчаю історію та традиції Франківщини...і Ви праві...ті рядки - то пережите все...то наша історія болю...
У Львові музей окупаційних режимів -Тюрма на Лонцького, Тернопіль - музей у колишній катівні, от там шкірою відчуваєш крики в'язнів, польський міністр не захотів зайти до тюрми на Лонцького, образився гівнюк!