А за вікном стояла сонна ніч,
На плечі вдягши зоряну свитину,
Серед мільярдів недосяжних свіч
Десь та – одна – зоря її дитини.
І погляд, стомлений, матусиних очей
Перебирає ніжно кожну зірку,
А в серці рана, мов вогнем, пече,
Й душі так важко, одиноко й гірко…
Один у неї він, єдиний син –
Дитя її, надія і.. кровинка,
Тепер приходить у короткі сни,
І спогадам її нема спочинку.
«Чом, доле, сина ти не вберегла?
Чом кинула його на полі брані?
В Донбас дитину нащо повела?» –
Кричала із грудей матусі рана…
І журить небо біль нестримний фраз.
Безмовна вись аж знітилась, темніла,
Й тремтіли зорі в котрий уже раз,
Бо туга матері за сином… теж боліла.
15.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, такi неприемнi, дуже жахливi подii вiдбуваються вже впродовж трьох з половиню рокiв. Так що найбiльш неприемно - i не проглядаеться ж нiякого зрушення з мертвоi точки, якихось позитивних змiн. Представники влади своiми заявами - нiби граються з Путiним у пiддавки.
Тiльки от може вам у 17 рядку, аби яскравiше звучало, додати ще слово "з" - "з фраз", ну, у тому значеннi, що "вiд фраз нестримний бiль" - "I журить небо бiль нестримний з фраз" або ще можна варiант - "I журить небо нестримний бiль вiд фраз".
То є болюча рана в серці матері і вона ніколи не загоїться...
.... але ж як гарно ви пишете 
