Моє пекельне сонце догоріло
І попіл сипле на чиєсь чоло нещасне
Сіріє те, що досі було білим
Заплутують вузли колись рівненькі пасма
Мої дощі не виллються сльозами
Немає солі там, де не судилось бути
Нема брехні у правді поміж нами
Такій багатогранній, різнобічній брутто
Мій холод теплий, бо таки примарний
В пориві вітру - тиша, між водою - суша
Я винна, може, але все ж безкарна
Бо те, що вічне, залишилось непорушним...
Перед тим, як почати читати вангував, що буду щось питати про вічне, але там все непорушне і зрозуміле. Натомість питання виникли одразу після перших двох рядків
Моє пекельне сонце догоріло
І попіл сипле на чиєсь чоло нещасне
- з чого було сонце, якщо воно:
а) догоріло
б) в процесі горіння виділився попіл?
Ну і бонусне запитання: чим завинив цей "якийсь" невідомий випадковий нещасний перехожий, на чиє чоло це все сиплеться? То ж не можна було той попіл десь над океаном розвіяти?
І все таки, сонце було не справжнє + якийсь випадковий перехожий постраждав. Але вірш гарний
Ulcus відповів на коментар К0ВАЛЬ, 17.05.2023 - 21:54
чи траплявся вам колись вираз «посипати голову попелом»? тож я допомогла нещасному покаятись сонце, з чого б воно не було, догоріло, тож якась головешка з попелом лишилась) все зрозуміло, як на мене. дякую красно за коментар
кожного дня я читала по одній Вашій поезії - перечитала всі. На завтра вже не лишилося треба виправляти ситуацію,Ulcus Чекаю з нетерпінням нових Ваших "фірменних" творів
дякую за вашу увагу! це дуже-дуже приємно. я не надто «плодовита» зараз. і творчість - дуже примхлива штука - не можу змусити себе, а пишу лише тоді, коли саме проситься сподіваюсь не розчарувати вас у майбутньому
Які завзяті і возвишені дебати:
Людина смертна вічність пізнає.....
Нам в розум Бог зумів її подати,
Наразі в рамках пожиттєвого лиш розуміння є.
Екклезіаста 3:11 " Усе він зробив гарним свого часу.Він навіть вклав вічність у їхнє серце. Проте люди ніколи не зможуть збагнути всі діла, які чинить правдивий Бог, від початку до кінця".