Матусю, голубонько, горлице сиза,
До губ притулю я долонь твоїх човники,
Нап"юся з них ніжності лагідних бризок
І серце зігрію отим давнім спомином,
Коли густі трави здавались високими,
У них заблукати не раз довелося,
До неба сягали дерева всі кронами
І вітер розчісував вербам волосся.
А ти молода і красива, матусенько,
Голубила нас, наче тих ластів"яток,
То шила із шовку нам новії сукенки,
А то вишивала сорочки на свято.
Оті вишиваночки й нині у шафі,
Вже й наші онуки милуються ними,
Тепло твоїх рук відчувають теж, мамо,
Хоча від роботи зробились шорсткими.
Не можеш ти всидіть на місці і нині,
У клопотах все, хоч здоров"я не криця,
І доброти не міліє криниця
Твоєї душі, дорога берегине.
