Війни не вічні, хлопчику, війни завжди скінченні. Тільки моя затягнулась — то не твоя вина. Тільки мені патрони міцно стискати в жмені, тільки мені палити сотні надій до дна. Тільки мені вдихати з димом спориш і м'яту, м'яти пахучі стебла в пальцях тремтячих знов...
Хлопчику, ти не слухай — воску візьми чи вати, знаєш, війни не варта щира твоя любов. Хлопчику, ти не слухай, я ж бо Сирена в скелі, спів мій несе погибель, світ мій — вода і сіль. Через таких зникали в недрах морів артілі, хижі морські фрегати раптом втрачали ціль. Йди собі геть, не треба жалощів чи турботи, біди мої без сліду змиє морська вода. Знаєш, у цьому світі стане тобі роботи: нищити і творити, в небо, а чи до дна...
Війни завжди минають, війни зовсі́м не вічні. Тільки у них у всіх є програшна сторона.
Я закриваю очі. Я обриваю вірша.
Хлопчику, йди додому. Це не твоя війна.
Вах, як смачно! Цей вірш вартий довгої Вашої відсутності, Акварелько
Хочеться і Вас познайомити з Галиною Стрєлковою. Не пошкодуєте. http://www.stihi.ru/avtor/strelkovag
П.С.
війни зовсі́м не вічні
Може, просто: війни - вони не вічні?
Akvarel' відповів на коментар Дантес, 27.02.2017 - 00:13
Я, звісно, відписую і сто років не пройшло, але краще аніж ніколи
Спасибі! І за оцінку, і за те, що терпите мою відсутність, і за Стрєлкову - справді ду-уже сподобалася її творчість