Не може розмірено дихать земля:
Вогонь їй і дим заважають.
Лихі посланці прибули від Кремля,
Людей у катівні саджають.
Не просто людей – України синів,
Що здатні безмежно любити
І землю, й дітей, і своїх матерів,
І волю, яку не убити.
Й горить у очах їх незвичний вогонь –
Катам його не зрозуміти,
Й поставити поряд немає кого
Із тих, що Москви сателіти.
І вкотре жахається небо, і Бог
Того, що творять у Донбасі,
А та, до Росії велика любов,
Загубить усе там наразі.
4.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
не жахалось би небо, якби народ був єдиний в оцінюванні того, що відбувається,
бо люди далекі від розуміння подій,
хтось - за Росію, хтось за "республіканців", хтось за СРСР ... а мали би бути за Україну перш за все... як заплутали людей...
Ви праві. Боляче це усвідомлювати, але за чверть століття влада так і не спромоглася говорити правду людям. Народ теж не впливав на неї постійно, а так: від Майдану до Майдану. От і пожинаємо плоди того, що сіяли. Дякую Вам за розуміння.
Чудово, Ганно. На жаль оту любов до Росії серед жителів Донбасу навряд чи можливо викоренити. Хай вони не ображаються, але багато із них не досягли рівня тверезої оцінки того що є, і перспективи того, що буде.