З дитинства ми всі родом, і з села,
Й дорога в світ для кожного була
Своя, що дуже-дуже не проста є,
Бо ж без землі ніхто не виростає.
Це їй завдячуєм своїм життям-буттям,
Саме її і я, і ти дитя,
І першим почуттям, і першим кроком.
Вона є мати й те незриме око,
Що бачить все і зрад не пробача,
Тож хай не втомиться творить добро душа,
Щоби жили у мирі наші діти,
Щоб світ умів прийдешньому радіти,
І більше буде теплих кольорів,
І очі посвітліють матерів!
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, хоч негативних моментiв в усi часи вистачало, але будемо сподiватися, що наша краiна зможе нарештi здолати усi неприемностi.
Тiльки от у вас у 9 рядку - хоч i слово "проща" також вживають, але якось набагато частiше кажуть - "пробача", "пробачае", "пробачати". Може вам у цьому рядку замiнити його на "пробача". А тодi, щоб цей рядок не був довшим вiд попереднiх, можна слова "й нiчого" замiнити на "i зрад" - "Що бачить все i зрад не пробача".
"Тож хай не втомиться творить добро душа,
Щоби жили у мирі наші діти,
Щоб світ умів прийдешньому радіти,
І більше буде теплих кольорів,
І очі посвітліють матерів!"
Гарно, Ганю - це притягальне диво первісної, радісної чистоти сприйняття СВіТУ, яка залишається в нас, як скарбничка-поплавок, чи джерельце, яке живить все життя нашу душу...