Купала річка напівсонні береги
І мила жовті ноги очерету.
Ідилію цю зорі й місяць стерегли –
Таке у них життєве вічне кредо.
Все бачать вони й чують, і… мовчать,
Втішаються земним одвічним раєм,
Піснями цвіркунів, що із трави звучать,
Сови тривожне «пу-гу» душу крає.
Тоді стрибнуть у річечку згори,
Щоби зарятувати біди й бідки,
А дочекавшись ледве світлої пори,
Назад вертають, падали ізвідки.
Людські де долі без жалю ламали,
Начальству прокурорчик де годив,
І добавляв зірок собі немало.
Тоді тремтіли зорі в небі від жалю,
Й чекали всі на Боже милосердя.
Історію згадаю цю й журюсь.
Бо знищено було тоді осердя
Мого народу, мо’, найкращий цвіт.
А кару хто поніс? Які взяли уроки
З прожитого? Адже жахався світ,
Дізнавшись про страшні тридцяті роки.
Весняне сонце закотилося в траву,
Здавалось, рух по колу утрачало,
Попереджало ніби владу наяву,
Немов будило в ній людське начало.
Може, тому, саме весняної пори
Вождя* безсмертя вітром рознеслося,
А може, Бога помах ізгори
Життя нового зерна клав в колосся.
Й тепер, як бризне теплим променем весна,
Красою зачарує і піснями,
Молюсь: хай нива наша визріє рясна,
Хай не глумиться вже біда над нами. 18.07.2013.
* Мається на увазі смерть тирана Йосипа Сталіна 5 березня 1953р.
Ганна Верес (Демиденко).
Цікаві та болючої роздуми істинної патріотки! 
