***вірш експериментаторський. Авторські знахідки)
Життя, ну чому ти несешся
Безтямно- нестримно вперед?..
...Повз вікна стрімкого експресу
Проносяться крони дерев,
Що, ніби покинуті діви,
Схиливши голівки свої,
Мене вибачають, бо діла
Не маю до них. Зачаї-
Всь у травах загублений смуток
Прогаяно-зниклих поба-
Чень. Нині минуле спокутуй-
Бо стрімко надходить доба
Каміння, що кидав раніше,
Збирати врожаєм у ко-
Шик. Пам"ять підкаже вірніше
До смутку підібраний код...
Одвічний забіг... Іподрому,
Що зветься "потреби життя",
Не рідко, бува, невідомі
Спізнілі слова каяття...
Пробачте. Мені мимоволі
Несила спинити забіг.
Ви погляд, насичений болем,
Залиште на спогад собі...
Ничто не ново под луной. Вважається знахідкою римована проза і якщо її сумістити з Вашою - оригінальність втрачається. А вірш дійсно хороший тим, що дещо приходить на спогад.
Стрімкий вірш - за змістом, і ритм його беззаперечно такий самий - як ритм життя. Стрімко, голосно... Колись бабуся казала, що після 20 років життя почало бігти у скаженому темпі і я її не розуміла. А тепер надто добре розумію )))
Сергію,Ви справжній джентельмен...так толерантно попросили вибачення,мені здалося,що зняли капелюха,схилии голову у поклоні...і пішли швидко і впевнено...
...справді цікавий експеримент...мабуть,такі рими важче підбирати,ніж традиційні...і зміст вірша глибокий...і оце звернення до двох різних особистостей на початку і в кінці вірша ледь збентежує...