Скоро осінь холодна, зубаста, картата,
Відчуваю її, хоч не видно в біноклі…
«Сьо ти писесь, – донька запитала у тата, –
І цому твої очі моклі?»
Тато витер сльозу, обійняв, наче ненька,
Взяв на руки мале чудо зіткане з раю…
Як, ну як пояснити дитині маленькій? –
Лиш вона його окриляє!
16.08.2016 р.
І чому я Вас раніше тут не помічала....
Неймовірний вірш, вразив до глибини душі,справді. Такі глибокі рядки і слова, просто надзвичайно. Ви - дуже талановита людина, безумовно)
Дякую Вам за такий чудовий витвір, я так люблю почитати хорошу поезію. Для мене це, як бальзам на душу
Продовжуйте в тому ж дусі, у Вас дуже дуже добре виходить, мені справді сподобалось
Та я непомітний, де мені там А Ви можете написати ще краще, то лиш питання короткого часу. Хто пробує - в того виходить (а я лінюх! чи лінтюх?)
Все в наших руках!
Цілком з Вами згодна! Не виходить лише у того, хто не намагається... або ж намагається погано. Мабуть, я погано намагалась...
Лінощі - порятунок від перевтоми (я теж, буває, іноді лінуюсь )
Звісно, лише у наших! Чужі так не вміють, як свої, чужі вміють по-своєму, інакше)
Як це непомітний?! Неподобство! У Вас хороші вірші, і Ви - хороша людина, а значить помітити Вас - лише діло часу. Я впевнена, у Вас багато друзів і багато так званих фанатів Вашої поезії (будьте певні, тепер я одна з них)
та то Ви переоцінюєте, нічого такого нема Хоча кілька друзів тут, звичайно, є. Вони кращі за мене, і біля них кращим стаю я. Так що... не фанати нам насправді потрібні, а друзі. Ви мій друг
Скоро осінь холодна, зубаста, картата,
Відчуваю її, хоч не видно в біноклі…
шикарні стрічки, Володимире. Глибокі і безкінечні, так і розкручуються думка в голові.
Пробач, що саме виділив ці стрічки, хоч вони і другорядні в цій роботі. Але кому, що близьке на даний час та і кожному свій час
Вовчик, чудово! Але, незважаючи на це, якось тривожно- а чого це мама не надихає і окриляє? І чого такий любимий всіма нами поет з"являється тут так рідко?
Сергій Анатолійович та мама на кухні
а тато не пише - скоріше мучиться нема в мені нічого від поета, я палка, що стріляє раз в рік Як бути, підказуйте!
Тисну руку
Вовчику, колись мама майбутньої Міленочки тебе так гарно надихала на чудові вірші, що аж до сліз! Згадай і намагайся повернутися у той стан душі! Тим більше, що тепер надихають тебе вже дві найдорожчі людини, тож і натхнення мусить подвоїтися! Давай, друже, повертайся і радуй нас! З днем народження твоєї дорогої кровиночки! ( І не зупинятися на досягнутому!)
Оце настанова по-нашому! Більше того, є в мене ще одна ідея, дієва на всі 1000% - це серйозно присісти за Ваші вірші, вірші Ваших (і надіюсь моїх) друзів Напевне, це буде найсильнішим поштовхом. Та й мудрості наберуся - однозначно піде на користь