Чорний хан дочекався свого врожаю,
Гинуть наші синочки, і доньки гинуть,
Бо про неволю й думати не бажають,
Справжня війна лише почалась за країну.
За незалежність, справжню, а не на слові,
І не за підпис на папірці якомусь,
Підписам тим ціна добряче відома.
Доки не розписався власною кров’ю,
Вся країна лишатиметься казематом,
І задушить в обіймах братерство п’яне,
А тепер вже вибачте, пане хане,
Це тобі не з васалами домовлятись.
Ти пороблений світові, як навмисно.
Сам не бажав, то й не буде тобі покою.
І тобі мотузкове милять намисто,
І розплатишся, погань, Всея Ордою.
