В зими ручні морози і сніжинки.
Кориться навіть сонце їй руде.
Блискучий маг... Та я в ній бачу жінку,
Якій немає пари між людей.
Вона іде – і погляди неситі
Обмацують іскристий кожушок.
Тут кожний на словах – знавець і критик.
А в думці дехто б і услід пішов.
Але ніхто до хати не запросить –
Влаштовує на відстані любов,
Яку ніколи не освятить Бог –
Зустрілися, розважились і – досить.
Здригаються в риданнях дивні чари..
Здалось мені в якусь коротку мить.
Що не вбрання весільне – білий траур
Скрізь одиноким кольором сльозить.
