Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VI. Бог - ВІРШ

logo
Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VI. Бог - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Персональный ЧАТ Enol
Персональный ЧАТ Zorg
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ VI. Бог

930 рік.
Надворі панувала люта зима. Сонце рідко з’являлося з-за хмар, і увесь час завивала хуртовина, що замітала все довкола. Але, на щастя, одного січневого дня небесне світило все ж показалося люду і княжа родина почала збиратися на лови.
Майже вісімнадцять років минуло від того дня, коли Ольга та Ігор зустрілися. За цей час у їхньому житті змінилося чимало. В них підростав чудовий син, подружжя правило державою, що об’єднувала у собі чимало земель, котрі протягом цього часу завоював князь. Не минулося у щасливому житті подружжя й без болю.
Княгиня дуже любила дітей. Вона завжди мріяла мати багато синів і доньок, але все це так і залишалося нездійсненним. Ольга багато разів очікувала на своїх нащадків і кожна вагітність закінчувалася невдало. Після таких частих і важких утрат вона вирішила жити тільки одним Володиславом, у якому бачила в майбутньому продовження свого роду та чудового правителя. Усі зусилля вона вклала в нього – юнак виріс розумним і вихованим.
На той час княжичу було вже п’ятнадцять літ. За давніми традиціями він вважався майже повнолітнім і готувався от-от зайняти батькове місце. Хлопець був високого зросту, з чорними, неначе ніч, очима та з красивим хвилястим волоссям світло-русявого кольору. Княгиня та князь ніяк не могли намилуватися хлопчиком і були в захоплені від нього. Інших дітей в них, поки що не було. 
— Синку, — примовляла Ольга перед полюванням, – пообіцяй мені, що будеш обережним.
— Мамо, все буде гаразд, не переживайте!
— А може, все ж таки, зостанешся сьогодні вдома? – переживала. – Чує моє серце якусь біду.
Ви все себе лякаєте незрозуміло чим. Немає чого боятися – зі мною будуть князь, Свенельд і Тихон – вони захистять і допоможуть.
Бережи себе, Володиславе! – поцілувала сина в чоло.
Тільки-но сів княжич на коня, як до нього підійшов Свенельд з красивим луком в руках.
— Спеціально для Вас зробили його місцеві майстри на Горі. Найкраща зброя! – і простягнув річ хлопцеві. Володислав взяв лук і почав уважно його оглядати. 
— Дякую, Свенельде, – і взяв стріли, які зробив Тихон.
Обличчя воєводи висловлювало злість. Так, він надзвичайно любив хлопчика, проте ненавидів, коли той не звертав на нього уваги.
Дружина та Володислав заїхали до великої діброви, що була за Горою, на виїзді з Києва. Здавалося, що природа зовсім не рада їхній появі – небо стало похмурим, здійнявся вітер і дерева потемніли.
— Княжичу, — мовив Тихон, – будьте надзвичайно пильним та спритним – в будь-який момент може з’явитися звір, і Ви повинні його впіймати.
— Знаю, батько мені казав…
— Сину, Тихон правильно каже, – у розмову втрутився Ігор. – Слухай його поради, він дурниць ніколи не скаже.
— А ще краще — мати чудову зброю, — вигукнув Свенельд. – У Вас дуже гарний та міцний лук, з ним ніякий звір не страшний!
Володислав посміхнувся. Раптом перед ним з’явився великий вепр.
— Він небезпечний, — прошепотів Тихон. – До нього треба нечутно підкрастися, і несподівано напасти.
— Я зрозумів хід твоїх думок, – і хлопець звернув у хащі.
— Куди це він? – поцікавився Свенельд.
— Княжич хоче сам полювати. – відповів воєвода.
— І нехай, – зрадів Ігор. Але його радість вмить згасла: ворон голосно закаркав. – Спиніть Володислава! – Наказав побратимам. – Негайно, а то лихо буде!
Тихон та Свенельд наввипередки кинулися вслід за юнаком. 
— Володиславе, стій! – закричав князь і кинувся до сина, що вже готувався напасти на вепра. – Стій, кому кажу! 
Звір з переляку кинувся геть, а юнак погнався за ним, не зважаючи на батька та дружинників, пускаючи стрілу за стрілою. Вони спинились на обриві, на краю якого стояв княжич та об’єкт полювання. Тихон під’їхав до Володислава і хотів схопити його за руку, проте не встиг: кінь, побачивши, що налякана жертва кинулася на нього, став на диби і хлопець, не втримавшись верхи, з несподіванки впав у прірву. 
		— Володиславе! – закричав Свенельд і кинувся до урвища. Тихон завмер в очікуванні.
— Сину! – Ігор скочив з коня і кинувся до урвища. Він почав спускатися донизу по гострому камінню та схилився над хлопцем. – Володиславе…
— Пізно… — прошепотів Тихон. — Це я винен…
— Твоєї ноги більше не буде у війську! – сказав Свенельд. – Ніколи не буде! Це все ти, ти! – витер сльозу.
***
Здавалося, час зупинився.
Ольга вже котрий день ходила чорніша від хмари, ні з ким не розмовляла та проводила весь час у покоях сина, гірко плачучи.
Ігор не прагнув ні походів, ні розваг. Чоловік стояв на балконі та вдивлявся в далину, важко зітхаючи і згадуючи всі щасливі моменти, пов’язані з його сином.
Того дня княгиня була в кімнаті сина, коли до неї прийшла Мирослава.
— Княгине…
— Чого тобі? – спитала, не глянувши.
— Ви — мудра жінка, проте не бачите істини.
— Бачиш ці покої? – підвелася Ольга. – Тут колись був мій син, моє єдине та кохане дитя… Де він, скажи мені, де? Чому я не можу до нього доторкнутися, обійняти, приголубити, поцілувати? Чому він не сміється, не говорить? Чому?
— Я розумію Ваш біль, але вислухайте мене! Тихон завжди вірно служив Вашій родині, не задумував поганого. Він не винен…
— Мені байдуже. Душа прагне спокою, а тіло – смерті. Моє життя закінчилося.
— Моліться, княгине, і матимете щастя, дітей.
— Молюся, а мене не чують…
— Не ті молитви читаєте, не тим, – дала жінці в руки сувій. – Я родом з Болгарії, християнка. Читайте це та ждіть чуда! – і, побачивши на шиї Ольги кулон із зображенням Христа, посміхнулася.
— Мирославо…
— Моліться, княгине, — жінка вийшла геть з покоїв.
Коли ввечері князь прийшов до княгині, та сіла напроти нього і розгорнула сувій.
— Що з тобою, кохана?
— Тихіше, — прошепотіла, – слухай і повторюй за мною: Отче наш, Ти що єси на небесах…
— Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя…
Восени у княжому домі пролунав дитячий плач. Ігор полегшено зітхнув і схилився над Ольгою, що тримала на руках немовля. Княгиня простягнула хлопчика чоловікові та посміхнулася.
— Це твій син, князю. Творець змилувався над нами і подарував нащадка! – промовила з гордістю. – Наречи його, Ігорю! Подякуй Всевишньому за цей дарунок!
— Тебе зватимуть Святославом. Ти нестимеш святу славу по цьому світу, Бога прославлятимеш, — промовив чоловік. – Нехай тебе береже Господь! 
— Мирославо! – глянула на служницю жінка, – скажи, нехай готують свято на честь народження нашого сина! Хай всі люди знають, що Святослав прийшов на цей світ прославляти рід княжий!
На Горі влаштували великий бенкет. Столи ламалися від страв, голова боліла від музики, люд співав, танцював, радів новому княжичу. 
Під час святкування до князя підійшов Тихон.
— Князю, вітаю Вас!
— Ти? – здивувався. – Чому ти тут?
— Я прийшов до Вас.
— Тебе тут не бачили ще від зими. Мабуть, це на краще: дітей виховуватимеш, господарством займешся.
— Не моє це, Ігорю! Ви знаєте, що я вірою і правдою Вам служив і завжди служитиму! Ті молитви, що ви з княгинею читали принесла моя дружина…
— Досить, Тихоне! Краще повертайся додому.
— Бувайте, князю, — сказав чоловік і пішов геть.
Невже Ігор такий недалекий, що істини не бачить? Шкода тебе, Тихоне, невинного, ображеного. Буде тобі щастя, буде тобі доля! Прости його, князя немудрого, забудь образу люту, чужу, неправдиву.

ID:  642082
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.02.2016 21:56:19
© дата внесення змiн: 07.02.2016 21:56:19
автор: Ольга Плай

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (344)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: