Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ V. Первісток і побратим - ВІРШ

logo
Ольга Плай: Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ V. Первісток і побратим - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 7
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Праматір. Частина І: Коханням та істиною. Розділ V. Первісток і побратим

Йшов 915 рік. 
З того дня, коли Ігор став повноправним правителем землі Руської та утвердився як князь, минуло майже три роки. Ольга всіляко допомагала своєму чоловікові, брала участь у вічах та інших державних справах.
Якось напередодні чергового віча до Ольги зайшла Мирослава і принесла княгині чудовий новий одяг від придворних швачок, що жили на Горі у княжому дворі.
— Княгине, я принесла Ваше вбрання, — поклала його на ложе. — Воно чудове. Ваші швачки постаралися на славу.
— Дякую, Мирославо, — усміхнулася Ольга. — Скажи-но, голубко, скільки тобі літ?
— Від днини народження минуло вісімнадцять, — знітилася.
— Чоловіка маєш?
— Та куди мені чоловіка… Не маю, та й не мала.
— Підійди-но суди, — покликала дівчину. — Поглянь у вікно. — У дворі стояли Тихон та Ігор. — Тихон був би чудовим мужем, чи не так? 
— Звідкіля мені знати, княгине? Гарний чоловік, сильний…
— Заміж хочеш, Мирославо?
— Я? — зблідла. — Це так несподівано.
— Чула я, що до вподоби ти Тихонові, так що, — поклала руку прислузі на чоло, — станеш його жоною.  
—	Ой, княгине! — впала до ніг Ольги дівчина. — Я Вам така вдячна. 
На що княгиня тільки всміхнулася. Раптом в її очах потемніло і вона присіла на ложе. 
— Що з вами? — підскочила Мирослава. — Може, знахаря?
— Ні, ні. Не треба. Все гаразд.
— Я ж бачу, княгине, що…
—	Все гаразд, второпала? Не кажи нікому, що нині таке зо мною трапилося!
—	Гаразд, — вклонилася.
—	Мирославо, — підвела очі й поклала руку на живіт, — принеси-но мені фруктів, голубко.
Служниця, зрозумівши натяк, вийшла з покоїв. Увечері Ольга готувалася розповісти Ігорю радісну звістку, проте їхні плани швидко змінилися. 
— Ігорю, — прошепотіла до чоловіка, як тільки той ввійшов до її покоїв, — любий, я…
—	Ольго, — затужив, — є новина. Але кажи ти перша.
—	Ні-ні, князю, давай ти.
—	А може…
—	Ти!
—	Гаразд, — зітхнув, — печеніги напали. Я йду в похід.
Важко зітхнула Ольга й опустила очі.
—	Надовго?
— Сподіваюся, що ні. Вибач, — поцілував жінку. — Я мушу негайно готуватися, на світанку вирушаємо.
Зітхнула княгиня, та нічого не могла вчинити. На світанку провела  чоловіка в далеку путь, сподіваючись на якнайшвидше його повернення. 
Довго тривала битва з супостатами, не мала кінця і краю. Не один воїн руський поліг від злобного печеніга, що хотів чужу землю собі загарбати. Під час битви на Ігоря Рюриковича напало декілька ворогів, і той не зміг належно захиститися. Поранений князь упав додолу та вже чекав своєї смерті, як раптом печеніги впали мертвими. Князь підвів очі й побачив гарного статного кремезного юнака, що посміхався, ймовірно, зі знатного роду. Ігор перелякано подивився довкола і побачив руку воїна.
—	Дякую тобі, юначе, — підвівся. — Зумів ти врятувати князя Русі від супостата лихого.
У відповідь незнайомець тільки посміхнувся. Коли битва закінчилася, покликав Рюрикович до свого шатра рятівника, щоби подякувати.  
— Князю! — вклонився.
—	Проходь-но, сідай, — вказав на невеличкий стілець біля столу, —  вечерятимемо.
—	Князю, це…
—	Велика честь для тебе. До речі, яке твоє ім’я?
—	Свенельд, з-поміж варяг прибув, з Вашим військом ще раніше в походи ходив. 
—	Ну що ж, Свенельде, куштуй страви, — вказав на багато накритий дичиною стіл. — Матимеш милостиню од мене.
—	Ваша милість — найкращий дарунок!
—	Сподіваюся, ти зостанешся у моєму війську?
—	Звісно, якщо дозволите.
—	А хто ти за званням?
—	Звичайний гридь, не більше.
—	 Воїн, значить, — замислився, — а сотенним хочеш бути?
—	Князю, я…
—	І радити мені будеш. Присягаєш на вірність мені, моїй родині та матінці-Русі?
—	Присягаю!
Здивуванню Тихона не було меж, коли він побачив, що його найближчий друг і вихованець вечеряє з якимось воїном. Сором та й годі! Ніколи Тихона ніхто з-поміж княжого роду не садив із собою поруч за один стіл, а тут таке! 
—	Князю, — повечерявши сказав Свенельд. — Нам краще мир з печенігами укласти, так спокійніше. Загинуло чимало мужів руських, і ще більше загине, якщо ми не прийдемо до миру.
—	З ворогами немає сенсу миритися, коли вони отак з нами.
—	А Ви їм щось запропонуйте, таке, від чого вони не зможуть відмовитися. 
—	Уранці зберу віче. Я хочу, щоб ти був присутнім теж.
—	Слухаюся, князю.
—	А тепер йди до побратимів, — махнув рукою, — йди.
Через кілька днів з ворогами уклали мир. Свенельд  також брав у цьому участь — він тепер новий улюбленець Ігоря, а про Тихона ніхто й не згадав — чоловік залишився у таборі з іншими гридями. 
Не одну ніч і не один день мчав Рюрикович додому, щоби нарешті зустріти кохану, за якою він так сумував. Тихон також чекав на свято — незабаром його весілля з Мирославою. З цієї нагоди княгиня наказала для них побудувати на Горі невеликий будинок, де молодята зможуть облаштуватися відразу після одруження.
Місто надзвичайно зраділо поверненню воїнів з битви. Але затужив князь, бо його дружина так і не вийшла на ґанок, щоби зустріти переможця.
Перш за все чоловік пішов до хоромів у пошуках коханої. Може, думав, у неї якесь важливе засідання або ж вона ще не встигла спуститися, щоби зустріти Ігоря. Але княгині не було ні в залі, ні в коридорах,  навіть обідня кімната пустувала. Здавалося, там нікого не було кілька днів. Князь знайшов кохану аж у її покоях. Ольга лежала на ложі. Побачивши чоловіка, спробувала підвестися. 
— Ігорю, любий мій! — сплеснула руками і хотіла встати, але Мирослава зупинила її.
— Ольго! Зоре світу мого! Я так перелякався, не знайшовши тебе… А ти тут відпочиваєш.
— Мені принесли гарну звістку, що ви перемогли. Це таке щастя! — розсміялася. Мирослава вийшла геть.
—	Ти нездужаєш? — перелякався Ігор. — Що з тобою?
—	Все гаразд, Ігоре.
До покоїв знову ввійшла служниця з невеличким згортком, і простягнула його Ользі.
— Глянь-но, милий — це наш з тобою син, — дала в руки коханому дитя. — Я ще тоді хотіла тобі про нього розповісти, але не встигла.
— Син, — прошепотів князь, — я так мріяв про сина. Ця звістка мене порадувала більше, ніж встановлене перемир’я, — всміхнувся до сина. — Скільки вже йому?
—	Він з’явився на світанку, майже перед твоїм приїздом.
—	Ти вже нарекла його?
—	Ні, Ігоре. Я знала, що ти  от-от приїдеш, тебе чекала.
—	Тоді я дам йому ім’я, — прошепотів і поцілував немовля в чоло. 
—	З цієї днини і до останнього твого подиху тебе зватимуть Володиславом! — посміхнувся і простягнув хлопчика дружині. — Хай боги оберігають тебе, синку, влада і слава супроводжує все життя!
					********
	Від дня народження княжича минув рік. Хлопчик ріс дужим, красивим. Батьки обожнювали його, не спускали з рук. 
- Сьогодні гарна погода, Ольго, чи не так? – спитав Ігор, підійшовши до дружини. – Сонечко так гарно світить, пташки співають… 
- Ти як завжди правий, князю. – посміхнулася дівчина, глянувши на колиску, в якій спав Владислав. 
- Не бажаєш прогулятися? – спитав. – Я тут таке придумав… Тобі сподобається! 
- Про що ти, Ігорю? – здивувалася. – Ми кудись поїдемо?
- Підемо. – засміявся очима. – Верхи спустимося до Подолу, там сядемо в човна і будемо насолоджуватися Борисфеном.   
- Ти знаєш мою пристрасть до річок! Але чур, весла триматимеш ти. За всі ті роки я надто багато часу провела на річці… 
- Наш Борисфен не такий, як та, твоя… Він особливий! 
- Веди мене, Ігорю! – підвелася. – Мирослава посидить з синочком, пригляне за ним. 
	Подружжя швидко вибігло надвір. Сонечко приємно гріло землю, дарувало їй свої легенькі промінці. Пташки співали, як ніколи. Гора блистіла золотавим кольором дахами свої будівель: гридниця, княжі хороми, боярські будинки, конюшня – все, здавалося, зроблене з позолоченого дерева, завезеного з далеких країв. 
-	Коней нам! – підняв руку князь. – Баских! Та по швидше!
	Холопи швидко забігали по двору і миттю вивели двох білосніжних скакунів, біліших від снігу. Ті щосили фиркали та стукали своїми копитами, немов намагалися розбити землю. Рюрикович допоміг княгині сісти на одного з них, після чого також сів.
	На Подолі було не так мало хаток, як Ольга думала. З балкону він здавався їй крихітним, що його можна було б взяти на долоню. А насправді там було чимало будівель, дворів. Серед поселення тягнулася велика дорога, яку називали Купецькою. Над нею схилилися столітні клени, граби, дуби, у дворах цвіли вишні, яблука, груші, різні квіти. Народ гомонів, перегукувалась худоба на вигоні, гули бджоли понад цвітом. Посеред поселення був невеличкий майдан, де по вихідних була торговиця, куди приїздили купці та простолюд з Києва та інших міст. 
-	Давненько мене тут не було! – сказала Ольга. – Ще до народження Володислава я приходила сюди з Мирославою, а тепер ніколи мені тут бувати.
-	Ти не шкодуєш, що ми сюди приїхали? 
-	Не такі вже й старі, щоб забути дорогу сюди… Гайда до ріки! 
І скакуни, немов навіжені, помчали вниз, до Борисфену, що блистів сріблом під сонцем.  Декілька кораблів спали на пристані, кільканадцять човнів були на березі. На одному з них Ольга та Ігор опинилися серед ріки.
- Бачиш Гору? – спитав князь. – Звідси її добре видно. 
- Ще б пак. Така велична, висока! – промовила княгиня, щойно їхній човник підплив до іншого берега. – А он то що за ріка? 
- То Чортирій… Невеличка така, ледь помітна. 
- Ти часто бував тут? 
- Ні… Колись мене сюди привозив Вальгард, а потім – Тихон. 
- А батько?
- Князь Олег завжди був чимось зайнятий: походи, дань, спроби створити родину.
- Він мав багато жінок? 
- Ні, завжди був однолюбом… Це довга історія.
- Ну розкажи! – посміхнулася дівчина. – Мені так цікаво! 
- Колись, коли я ще був дитиною, батько захотів одружитися на одній болгарській княжні Елені. Її батько не дав згоди на їхнє одруження – він не хотів мати родича-язичника… Ні князь, ні його посли, ні дівчина не змогли вмовити християнина. Елену віддали заміж за якогось цісаря. У шлюбі вона була нещасливою, хоча подарувала чоловікові багато дітей. З того часу князь більше не шукав собі дружину та нікого не кохав. Він усе хотів влаштувати моє життя, розповідав про цінність шлюбу. 
- Однолюб… - промовила. – це – рідкість.
- Князь Олег… Мій єдиний родич на цьому світі. Не знаю інших та й, мабуть, вже не впізнаю… але в мене є ти, маленький княжич… Ви – найдорожче, що я маю… - промовив, дивлячись на воду. 
	Їхній човен швидко  спинився. Молодята не помітили, як опинилися біля берега. 
	Закохані не поспішали повертатися додому. Ріка заманила їх, причарувала. Коли сонце почало сідати, вони, зітхнувши, припливли до пристані та пішки, взявши коней, пішли на Гору, насолоджуючись заходом сонця. 

ID:  642081
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.02.2016 21:54:36
© дата внесення змiн: 22.06.2016 15:22:39
автор: Ольга Плай

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (354)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: