Ти довго в лихую годину
В окопах на Сході сидів.
У спеку й в холодную днину
Ти землю свою боронив.
Юнак ще - веселий, грайливий,
Ти тільки ж ступив за поріг
І зразу ж під градів тих зливу
На сході попасти зумів.
Про обстріл не знали удома,
Хоча й переймалися цим.
Та ти заспокоїв:- Все добре.
Повернусь додому живим.
Ти з першої ночі на Сході,
З дитини зробився - солдат.
І став захищати відтоді,
Понесли багато ви втрат.
Не знали у ту ми годину
І геть не чекали біди,
Та втратили рідну дитину -
Пішов ти від нас назавжди.
Та звідки було нам всім знати,
Життя що піде шкеребеть,
Що прийде війна до нас в хату
Й постукає в двері вже смерть.
Ти був ще - дитина, мій сину,
Не з'їв, не зносив, не прожив,
А вражий осколок, в ту днину,
Солдата на землю схилив.
Усе навкруги потемніло,
І білий світ став нам сумним.
А в головах довго дзвеніло:
-ПОВЕРНУСЬ ДОДОМУ ЖИВИМ!
[youtubehttps://www.youtube.com/watch?v=5qYRrWSJDnc>" frameborder="0" allowfullscreen>
Олечко, прийміть і мої співчуття. Я знаю, що таке втрата сина (після тяжкої хвороби у трирічному віці він помер, а був паралізований, сліпий і т.д.). Другий має 42роки, утратив усе, п*є.
Розумію, що це неспівставні речі, але повірте, ситуація теж дуже непроста. Я перенесла онкооперацію, чоловік - інсульт.
Тримаймось. У кожного свій хрест... І він тільки для нас.
Ольга Калина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кажуть , що БОГ дає людині рівно стільки горя, скільки вона може його винести. Ви праві - це наший хрест і ми повині його нести, Тримаймось .
5
