«Ціную час, як блідне пломінь дня...»
(Томас Мур)
Коли судний день настане
Осіннє небо чорним апокрифом
Сховаю в торбу спадку слідів на піску.
Сезон буде твідовий
(Навіть Бог буде вдягнутий в твід):
Наче нині: листяний одяг осені.
Коли судний день настане
Каганець ліхтаря задмухаю:
Бо я теж ліхтарник -
Ні, не в юності -
Хоча ходжу-засвічую
Чи то засвідчую,
А як світанок: гасити-задмухувати,
Бо роси замало - вкотре,
А світанки юних мрійників
Фіалками - марсіанські,
Трояндами - флорентійські,
І все на Дубліном -
Містом зайд-вікінгів
І веслярів синьооких
У море закоханих.
Коли судний день настане
Зніму з вішалки
Пінджак тартановий з карманами
З вовни овечої тканинений, шитий-латаний
Кравцем клану О’Ґаллагер.
Коли судний день настане
Відчинять всі двері горіхові
Ірландці
В кожній хатинці комірковій
І підуть дорогою кам’яною
Чи то рокованою
А слідом за ними їх ясени
Коріннями шкутильгаючи
Листям співаючи.
Не забудь тільки свою скрипку, майстре
Не забудь...
Всі ми починаємо цінувати свій час, коли наближається надвечір'я. Намагаєшся судорожно наздогнати, доробити, допрацювати. А скільки його було марно втрачено на всякі дрібниці. І за все прийдеться відповідати в судний час. Чудовий вірш, як і завжди повчальний. Є над чим замислитися і подумати.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Радий, що Вам сподобалось! 
класно 
ам важлива скрипка, Шоне... 
