Слова заплутались, мов пір’я у волоссі, У чорних смокінгах піжони-дзеркала́. А ти не відкриваєш очі й досі, Як не кричала б, як би не звала́… Лиш хрип гіркий повзе тунелем горла, Зачіплюючи струни голосів. Це ж ти казав, що є ще добрий порох, Та звоювати так і не зумів. Це ж ти так жартував природно, палко, Що сміхом міг би довести до сліз. Та смерті жарт з життєвої гойда́лки Тебе зіпхнув, мов наглий фаталіст. Засипле час ще нам піску за комір, Дрібні роки верве́чкою у путь… Та прошепоче небесі́ні колір, Що серця парості твого не відцвітуть © YK Lots of love, my dearest godfather...
ID: 582204 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 19.05.2015 11:05:01 © дата внесення змiн: 19.05.2015 11:05:01 автор: Юлія Кириленко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie