Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 4 розділ 3 - ВІРШ

logo
Тост: Привиди нового світу Частина 4 розділ 3 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Привиди нового світу Частина 4 розділ 3

3.
Шаман.	
Кілька місяців назад
Моя команда сиділа в мене в кімнаті і переглядала відео, яке я зняв з вентиляційної шахти. Спочатку я не хотів нічого говорити, але потім все ж вирішив, що вони мають право знати. Вони єдині, кому я довіряю. Тому я просто під’єднав свій НПК до плазми і включив. Вони дивились, затамувавши подих. Фестиваль навіть не відпустив ні єдиного жарту, що сильно мене здивувало. Коли відео скінчилось вони ще кілька хвилин мовчки сиділи.
-	Ніхто не відчуває себе дурнем? – врешті спитав Хімік
-	Є трохи – зізнався Фестиваль. – робити то що будемо?
-	Потрібно знайти ту дівчинку – видав Хімік.
-	Спочатку знайдемо Вавилона – я наполягав на своєму – він має щось про неї знати.
-	А зміст? – втрутився Танк – він продався.
-	Що ти верзеш? – я підійшов до нього впритул. Його брат зайшов збоку. – він при нас горів.
-	Це бачив лише ти! – втрутився Колос. – ти ж казав вас колись затримували.
-	Було діло… – я не розповів тоді всієї правди. Їм не потрібно було знати… 
-	Може він тоді продався – підтримав Фестиваль.
-	Ви всі його знаєте! – я відмовлявся в це повірити. – він з нами не через одну халепу пройшов…
Вони були непохитні. Одразу ж складались версії кому саме він продався. Те що він жив один і не на території Марка вилізло йому боком. Всі, хто був разом з Вавилоном тоді в лікарні померли. Він єдиний, хто зміг знайти Алісу. Він єдиний, з чиїх слів випливало, що це саме сектанти зробили з нею таке. Він же перший і прийшов до тями, коли нас виніс Ілай. І зараз вони обоє зачищають сліди сектантів.
-	Подивимось, що він на це скаже! – я ніяк не вгамовувався. – Він хто завгодно, але не зрадник!
-	Повірю йому, якщо він скаже де та дівчинка – буркнув Хімік. – він точно повинен знати. Якщо ми для нього щось значимо.
-	Я збираюсь летіти в пустелю на його пошуки – оголосив їм – хто зі мною?
Вони промовчали. 
-	Ясно – буркнув – значить справлюсь сам. – БЕЗ ВАС!!!
Я пішов геть. Вавилон міг пролити світло на смерть Аліси. Десь глибоко в душі я розумів хід думок моєї команди. Але я  не повірю, поки не побачу його очі. 
На виході мене зустрів Пророк.
-	Ти куди? – спитав він коли я ледь не збив його з ніг. Я не відповів.
-	Він направився в пустелю, на воєнну базу близько від 93 мегаполісу, думає там його друг – по дурості ляпнув Фестиваль.
Я подумки вилаявся. Довбо*об! Пророк не мав цього знати. Я поспішив до ангару. В нас було право відправлятись куди заманеться, уникаючи різних питань. Пророк тим асом вже побачив запис і тепер ті ідіоти відповідали на незручні запитання. Але це пофігу…
-	Почекай! – крикнув Хімік – я з тобою.
-	І ми. – підтвердили брати.
***
Зараз
Гаррет мовчки дивився кудись вверх. Наче ігнорував мою присутність.
-	Заснув? – нагадав йому про себе.
-	Ні – не відвертаючи погляд вимовив той – просто думаю розповідати тобі, про подальші пригоди твого друга чи ні.
-	Я це згадаю, коли ти задаси наступне питання.
Він всміхнувся. Я таки прикував його погляд до себе. Він вивчав мене. Я самовдоволено всміхнувся.
-	Твій друг полетів на воєнному гелікоптері до вашого рідного мегаполісу. Там вони видимо і зустрілись…
***
Вавилон
Кілька місяців назад
Мегаполіс 42 був все ближче. На небі ні хмаринки. Світало. Постарілі, розвалені хмарочоси, які поросли вже мохом. Потім вони замінились на ангари де жила більшість населення. Зверху все виглядало мініатюрним. Ми почали спускатись вниз. Паливо підходило до кінця.
Ілай десь сховав свій гелікоптер, щоб не видати себе. А по мені, то до біса конспірацію. Ми пролітали прямо над містом. Це виграє для нас час, поки він пробиратиметься через каналізацію. 
-	Висади мене тут! – крикнув Рустаму.
Він кивнув. Гелікоптер почав спускатись. До нашого житла тут рукою подати. Він вибрав більш-менш рівну галявину. Марка це насторожить, але це не його територія.
Мій НПК засвітився.
-	Привіт, Вавилон! – заговорив Ілай – ти чого не спиш?
-	Скучив за Яною – я огризнувся – вона біля тебе?
-	Так, з нею все добре, не переживай – він говорив в своїй звичній манері – я вишлю тобі фотографію, десь потім. Ти розвертай пташку і лети…
-	Я тобі вірив – перебив його – Іванович тобі вірив. А ти…
-	Що ти знаєш про біль? – його голос набув загрозливого відтінку. – що?!
-	Мене якось спалили живцем…
-	А тепер уяви, що це кожний день. КОЖНИЙ БОЖИЙ ДЕНЬ!!! Яна хороша дівчинка, але вона позбавить мене і людство від болі, хочеш ти цього чи ні.
-	Через твій сюрприз загинув сан сей – спокійно промовив я.
-	Мені дуже прикро – сказав він – але це нічого не змінює. Ти колись попросив не чіпати Алісу. Я виконав прохання. Тепер виконай моє. Я хочу позбавитись від болі. Лети геть. Я не хочу цього робити, але я вб’ю тебе, якщо доведеться. Рустам?
-	Так! – Відповів той – привіт Ілай!
Ми опускались все нижче. Земля була в кількох метрах від нас.
-	Розвертай гелікоптер – продовжив Ілай – подумай про Лейлу. Про майбутню дитину…
-	Звідки ти?..
-	Знаю? Я все знаю. В тебе буде син. Ти ж не хочеш, щоб він залишився без батька.
Запанувала тиша. Я розумів бажання Ілая. Розумів страх Рустама.
-	Висади мене і лети геть – сказав йому так щоб не чув Ілай.
-	Не вистачить пального – відповів той – та й сам ти не справишся.
-	Ну то що? – спитав Ілай
-	Вибач, наставник, але я не дам тобі нашкодити Яні – сумно промовив я.
Знову пауза.
-	Що ж – вимовив той – твій вибір…
Ми майже приземлились, коли прибори запищали. В наш бік летіла ракета. Ми були занизько, щоб зробити маневр. Ракета була зовсім близько. Ми з Рустамом переглянулись і вистрибнули. Ракета попала. Ударна хвиля дала мені прискорення. Повітря було по лиці. Очі самі закривались. Зверху за мною летів гелікоптер. Земля була зовсім близько.
Гелікоптер вибухнув, як тільки досяг землі. Вибух чув весь мегаполіс. 
Земля радо прийняла мене в свої обійми…
***
Згадалась ситуація, коли ми подорожували по лісі. Густий, темний ліс, як в фільмах жахів. Тільки злегка протоптана стежка, яка змією петляла вверх, нагадувала про те, що тут хтось тай ходив.
-	Скільки ще? – простогнав від втоми
-	До**я! – Ілай не роздумував над відповіддю.
-	Ура, Б***ь! – я стомлено підняв руки вгору з презирством викрикуючи – Гіп-гіп…
Тишина.
-	Гіп-гіп! – знову ніякого ура з боку Ілая.
-	Гіп-гіп! – і останній раз теж залишився без відповіді.
Ми продовжували крокувати.
-	Що у вас з Алісою? – питання прозвучало так раптово, що я аж спіткнувся, коли почув його.
-	Ти про що? – перепитав я
-	Ну, ти ризикував заради неї життям, і не раз – Ілай продовжував крокувати. – це чогось тай варте…
-	Вона сестра мого кращого друга…
-	Ага, точно! – фиркнув той.
-	Є інші версії? – холодно запитав його.
-	Є! – той продовжував в звичному для себе тоні.
-	Ну, повідай…
-	Та не харся ти так. – Ілай зупинився. – я ж просто з цікавості спитав. А ти вже розповів більше ніж я хотів дізнатись.
-	Що ж ти дізнався?
-	Те, що ти валянок. – засміявся той. – ти сам не знаєш чого ти хочеш.
-	Поясни.
-	Що тут пояснювати? – той знизав плечима і пішов далі. Я поспішив за ним. – ти придумав відмазки, типу вона сестра твого друга, але тебе це колись не зупиняло дерти її за власним бажанням. І тобі аніскільки не соромно. Було б соромно, ти б не робив того. Я бачу, як ви дивитесь одне на одного. Так дивляться тільки колишні коханці. При тому тобі не вистачає сміливості в усьому розібратись. А вона і не настоює. Боїться відклякнути тебе…
-	Психолог, б*я! – буркнув собі під ніс.
-	По бабським критеріям ти кончєний моральний урод.
-	Гіп-гіп… - я гірко всміхнувся.
-	Дитина ти ще, Вавилон, ні**я не розумієш. А може не хочеш розуміти.
-	Так легше.
-	Точно – підтвердив той. – Ти вже закохувався. По любому закохувався. Давай, колись! Кому ти подарив свою пародію на серце?
-	Була одна діваха…
-	В мене теж була одна – на лиці Ілая з’явилась усмішка – але я проє*ав своє щастя.
-	Що сталось? – з цікавістю спитав його.
-	Є такий період, коли ти ще замолоду зустрічаєш свою половинку. Але думаєш, що все життя ще попереду. І в результаті ти лишаєшся ні з чим. І жалієш себе все життя. Думаєш, про той момент, коли ти міг би не на тупити і все було б по іншому. І ти б не лишився ні з чим. А поруч би була та єдина, яку ти випадково знайшов…
-	Є така ху**я – підтвердив його слова.
-	Знайомо?
-	Деколи вона приходить до мене в моїх думках – сам не розумію, навіщо почав розповідати – десь під вечір, чи перед сном. І я жалію про кожну мить, коли зробив їй боляче. І мрію про хоч найменший шанс, що я їй небайдужий. Проте це не допомагає. Тоді я просто намагаюсь забутись аж до ранку, поки вона не піде і я не буду знову сам. Кожний ранок, після цього, я сподіваюсь, що вона пішла геть з мого серця. Що я зміг викинути її з голови. Знайти якесь рішення. А Аліса це все відчуває. І страждає через це. А я навіть не знаю, що робити. Мені дорогі обидві, але я роблю їм боляче своєю присутністю…
-	Є така х***я – Ілай повторив мої слова. – але в тебе є рішення.
Рішення? Ах, рішення. Довбане рішення ситуації. Вихід, який я не бачив.
-	Дам тобі пораду Джакомо Казанова – врешті сказав Ілай – Якщо не впевнений щодо своїх бажань до кінця… Не роби нічого. В цьому випадку краще втратити Алісу ніж заробити потім її ненависть.
-	Мабуть так я і зроблю. 
-	Може ти і знайдеш свою кохану потім. Якщо вона ще жива…
-	А яка має бути? – це мені не сподобалось.
-	Ну все може бути – Ілай тричі сплюнув і тричі постукав себе по голові. – не заздрю тобі, якщо ти все ж не встигнеш.
-	Хто сказав що я буду шукати зустрічі?
-	Будеш. Повір, будеш. Я шукав і спізнився. – очі Ілая заблистіли.
-	Було що сказати?
-	А в тебе є. що їй сказати?
-	Не знаю, Ілай, не знаю. Я думав про це. Мабуть просто поговоримо від душі. Може секс. Але це не головне. Я просто хочу щоб в неї було все гаразд. Я не знаю чи варто влізати в її життя. Може я просто колись побачу, як вона щасливо йде з кимось під ручку десь в парку і непомітно пройду повз неї. Може я сяду до неї в якому-небудь кафе, коли вона буде пити свою улюблену каву, і просто заговорю наче нічого не сталось. Наче я не зникав майже на три роки, а просто відійшов в туалет. А може не буде нічого.
-	Романтик ти х**в – всміхнувся Ілай. – ти обісрешся від хвилювання і випалиш перше, прийде тобі в голову. – Ми зареготали – ляпнеш перше, що ти відчуєш.
Я заплющив очі намагаючись уявити те, що я відчую при зустрічі…
***
Перше що я відчув: це як калатало серце. Я відкрив очі. В вухах гуділо. Тіло боліло в усіх місцях. Але я змусив себе піднятись. 
Хребет аж затріщав. Нова хвиля болю пронизала все тіло. Я впав на коліна. Перед очима все попливло. Ребра були наче не на своїх місцях. Ліва рука не хотіла підніматись. 
Позаду в кількох метрах горіли залишки гелікоптера. Лопаті гелікоптера порізали землю зовсім близько від місця мого падіння. Оце я називаю везінням. Біль та кілька зламаних кісток ніщо в порівнянні з можливістю бути перерубаним навпіл. З уламків валив чорний смоляний дим. Скоро тут будуть мародери. Треба вшиватись. Сонце тепер заступали грозові хмари. Я не міг сказати скільки часу я от так пролежав. Навколо були дерева. Я все ж зміг підняти ліву руку і глянути на НПК. «Зламаний! Прекрасно!» на сірому дисплеї красувалась здоровенна тріщина. Навіть не знаю тепер в який бік йти.
-	Рустам! – закричав на весь голос. 
Ребра запалали вогнем і я зігнувся в три погибелі.
-	Рустам!
Відповіді не було. Підвів праву руку до очей. Шерінган. Дим і далі заважав, але вже не так. Тепер я інакше це все бачив. Шкутильгаючи, я обійшов гелікоптер. Шерінган запрацював на повну. Тепер я бачив ще краще. З галявини йшли сліди. Когось тягнули геть. Коліна все менше і менше хотіли згинатись. Але я мав йти далі. 
Крок за кроком я занурювався в лісні дебрі. Дерева давали мені можливість не падати, хоч я і шпортався об коріння. Сил залишалось все менше. Я зупинився і сперся спиною до дерева. Ноги підігнулись і я вже сидів на землі.
-	Вавилон!? – Рустам виявляється був десь неподалік.
Я не відгукнувся. Може він не один. Штучний хребет вберіг мою спину від пошкоджень, але зброю я все ж загубив. На стегні висів мисливський ніж. Я дістав його, забив в стовбур, і підтягнувся вверх. Витяг ніж з дерева і пішов на звук.
Рустам сидів біля зрубаного дерева. Його ліва нога була перемотана вже наскрізь просяклим кров’ю бинтом. Я підійшов ближче. Він підняв голову. Його лице поблідло.
-	Ти як, тримаєшся? – спитав його.
-	Та поки, але не думай про мене. – відповів він.
-	Твою рану…
-	Це пусте. Я думав ти помер… Я йшов за Ілаєм туди. – він спробував показати рукою, але в нього вже не було сил. – знайди його. Я поранив його, коли він прийшов пересвідчитись, що ми мертві. Тепер він рухатиметься повільніше. Ти ще можеш наздогнати його.
-	Спочатку ти! – я потягнувся до кишені в пошуках чого-небудь, але він зупинив мене.
-	Зі мною все гаразд! – гаркнув Рустам – топай за ним.
Ми подивились один одному в очі. Я мав би щось сказати, але ми просто обмінялись короткими кивками. Я пішов по слідах Ілая. 
В голові вже не паморочилось. Ноги та ребра перестали нестерпно боліти. Але я розумів, що все одно доведеться показатись лікарю.
Ліс потихеньку скінчився. Я вийшов на місцевість, покриту асфальтом. Навколо були розвалини старих будинків. І відкрита каналізація. Ілай поліз піл землю, це я знав точно. Де ж йому ще ховатись? Долаючи нову хвилю болі, я почав спускатись.
***
Темрява радо прийняла мене в свої обійми. На щастя я не потребував ніякого джерела світла. Я йшов намагаючись не шуміти, але без толку. В коридорі лунало ехо майже від кожного мого кроку. Ноги все більше нагадували про себе. Я йшов спираючись до стіни. Дихання стало важчим. Сил залишалось менше. Шерінган «виключився». Я залишився в цілковитій темряві. Я присів на одне коліно. Потягнувся рукою до шиї. Дотягнувся і натиснув на щось. Штучна металева полоса відпала. Я витряс її з під обгорілої сірої куртки. З плечей наче весь тягар звалився. Це прибавило сил та впевненості. Навіть в пітьмі я знав куди йти. Ілай йшов до нашого старого сховища. Я був вже близько.
Очі вловили слабке світло. Поворот і я вже перед відчиненими дверима бункеру. Обережно протиснувся. І я знову дома. Самотнє маленьке вогнище горіло посередині. Воно навіть не могло повністю освітити кімнату. Книжкові шафи розкидані та пошматовані. Не було вже старого дивану. Не було того затишку. Тільки пам’ять була свідком того, що тут могли жити люди.
-	Ти все таки прийшов – десь з темряви пролунав голос Ілая.
-	Яна! – я проігнорував його. – де ти? Яна!
-	Вона не чує – відповів той. – кричи не кричи.
-	Де вона?! – закричав в темряву.
-	Яка тобі різниця? Ти помреш тут. 
Я хаотично озирався в марних спробах побачити його.
-	Я просив тебе повернути геть. – голос постійно лунав з іншого місця. – ти мені наче син, Вавилон. Ми через стільки всього пройшли. Згадай! Я навчив тебе всього, що знаю. Он як ти мені платиш?! Прийшов по мене?!
-	Я прийшов за нею!!! – закричав у пустоту. – ми можемо знайти інший вихід!
-	Інший?! – голос знову пролунав з того самого місця – немає іншого! Я кілька років потратив на пошуки. Це мій останній шанс.
-	А що як і це не допоможе?! Що як ця жертва, яку ти намагаєшся принести буде марною?! Що тоді?! Будеш жити з цим? З тим, що ти просто віддав дівчинку не в ті руки?! Просто пожертвував чиїмось життям?! І заради чого?! І все буде марно…
Він нічого на це не відповів. Настала тиша. Ілай з’явився зовсім близько біля мене. Він шкутильгав і тримався за правий бік. Робота Рустама.
-	Я все ж ризикну – сказав він.
Коли підводять очі треба покладатись на слух. Це правило я надовго запам’ятав. Очі не показали, що він збирався робити. Але вуха почули клацання спускового механізму. Я кинувся вбік до найближчої поваленої книжкової шафи. Перелетів і заліг за нею. Кілька куль продірявило її. Ілай спробував скоротити дистанцію і розстріляти мене поки я ще лежав. В нього майже вийшло. Я не міг так швидко піднятись. Він стрибнув на неї, націлився і…
Я забив ніж йому в ступню. Хрускіт кісток і дерева. Ніж заліз майже на пів леза. Ілай загарчав. І не дарма. Це сама незручна травма. Найдовше лікувати, навіть у наш час. Він похитнувся. Кілька куль роздробили бетонну підлогу біля моєї голови. Я потягнув ніж на себе. Він з криками впав і проломив собою спинку шафи. 
Тепер нас розділяло дерев’яне дно. Я відповз подалі. Дно прошило три кулі в купі з матюками, які вагонами злітали з уст Ілая. Я піднявся на ноги. Ілай теж спробував піднятись. Рукою він вперся в стінку шафи. Його правий бік кривавив з новою силою. Пістолет залишився на дні шафи.
Це був мій шанс. Ось він тепер я можу його знищити і врятувати Яну. Але я не зрушив з місця. Ілай вже стояв на ногах і потягнувся по пістолет.
-	Остання куля – стомлено вимовив він.
-	Попасти зможеш? – я підняв вверх брови. – в такому стані хіба якщо впритул.
-	А це ідея! – на лиці заграла тріумфальна посмішка.
В очах з’явилось кілька червоних точок, які плавно бігали по колу. Твою… 
Кімната почала відходити на задній план, а тоді зовсім зникла. Про всяк випадок я випустив ніж. Стало жарко. Ноги обпікало. Я глянув униз і побачив, що горю. Як тоді. Шкіру спалювало. Я спробував вискочити, але не зміг ступити ні кроку. Це була ілюзія, але відчуття та біль були справжні. З грудей вирвався крик. Мої жахіття починали справджуватись. Вогонь повністю охопив мене.
-	Ти можеш все це припинити. З темноти вийшла відьма, яка була зі мною тоді, в лікарні, і простягнула мені пістолет. – можеш вистрілити в мене, але твої страждання не припиняться. Або ж… Закінчи справу! Припини свої муки.
Моя рука ворухнулась. Але я себе зупинив. Ні! Ніколи!
-	Давай! – відьма нахилилась до мене і говорила голосом Ілая – зупини своїх демонів.
Демонів. Так говорив сан сей. В пам’яті пролунала стара розмова:
-	Мої видіння настають через те, що шерінган активний, але відчуття реальні…
-	Мозок керує тілом, а не навпаки…
-	Фантастика якась…
-	Все набагато простіше…
-	Ясно – спохмурнів. -  тільки жахіття чимраз тим гірше.
-	Значить в тебе в душі завеликий багаж.
-	Я не розумію
-	Зрозумієш, коли вийде останній демон…
Демон. Он воно що! Обеліск змусив відчути те, чого я не хотів, чого боявся, що хотів змінити. Я вже проходив це. Ось чому я дійсно навчився і чим ніяк не міг оволодіти Ілай. Відрізняти справжнє від ілюзії.
-	Ти мене не обдуриш! – я зробив крок вперед – це всього лише обман! Ти лише фальшивка!
-	Але біль справжня!
-	Ненадовго! – я провів пальцями правої руки по очах. – Шерінган!
Вогнище зникло. Відьма зникла. Ми з Ілаєм стояли зовсім близько одне від одного. Але все ще в темряві.
-	Я бачу тебе наскрізь! – просичав він
-	Як і я тебе…
Схопив рукою його за потилицю. 
-	Знаєш що бачу я? – важко дихаючи спитав його – твій біль! Весь твій біль. Все що ти відчуваєш.
Тоді я уявив це. Ілай не жартував, коли розповідав про це. Дійсно нестерпно. Але не я відчував його… не відчував так, як відчував його Ілай…
Ілай схопився за голову і закричав. Пістолет вилетів з його руки. Я напружився з усіх сил намагаючись передати йому свою ілюзію. Здається виходило. Він впав на коліна і затис голову руками. В нього вирвався крик. Я підсунув йому пістолет.
-	Пропоную тобі той самий вибір. – намагався перекричати його стогін.
-	Вавилон! – десь з темноти донісся голос Яни.
Ілюзія зникла. Але не для Ілая. Я вже не міг повернути його. Як і він не міг тоді обірвати мою ілюзію лише своїм бажанням. 
Яна вийшла з одної з кімнат.
-	Ти в порядку? – я забув про Ілая і направився до неї.
-	Так! – вона невпевнено підійшла до мене.
Я схилився на одне коліно і обняв її. Ілай закричав сильніше.
-	Що з ним? – стурбовано спитала Яна.
Я розвернувся. Він вже тримав в руці пістолет. Я підвівся, взяв її за руку.
-	Ходімо. Нам час. – потягнув її за собою.
-	А він? – спитала, коли ми проходили повз нього.
-	Отримує по заслугах – ми були біля виходу.
-	Це все через ваш зір? – Яна стурбовано глянула на нього.
-	Так – я потягнув її за собою – не дивись на нього.
-	І з тобою таке станеться? – її великі дитячі очі з тривогою дивились на мене
-	Сподіваюсь, що ні – подивився на неї – ходімо, дідусь нас чекає.
Ми залишили те, що залишилось від нашої колишньої домівки позаду. Вона перша пролізла крізь ледь відчинені двері, коли пролунав постріл. В мене наче зупинилось серце. 
От і все. Бувай, наставник. 
Вона хотіла подивитись, що сталось, але я заступив собою весь простір.
-	Не дивись – попросив її – не варто. 
Вона підвела на мене зляканий погляд. Я спробував видавити усмішку. Хоч на душі було паскудно, але це було необхідно. Щоб хоч якось заспокоїти її. Вона більше не намагалась заглянути всередину. Я теж не обертався.
Вона не питала нічого. Ми мовчки йшли по темному тунелю. Трішки тишини це саме те, що було потрібно зараз.
-	Ти плачеш? – спитала вона – я відчуваю.
-	Пусте – я витер сльози.
-	Це через Ілая? – спитала вона
-	Так
-	Мені теж його не вистачатиме – вона міцніше стисла мою руку. – він хороший. Просто заплутався.
-	Може й так. Ходімо.
***
Шаман
-	Значить ви знайшли труп Ілая? – перепитав я.
-	Так – підтвердив Гаррет. – його навіть поховали в одній з двох могил. 
-	А в іншій хто?
***
Вавилон
Захмарене небо освітило спалахом блискавки. А незабаром почувся грім. Починалась повноцінна злива.
-	Нам ще далеко? – простогнав Рустам.
-	Ні – відповіла Яна. – ми вже майже прийшли.
Він спирався на мене, щоб хоч якось йти. Я наново перемотав йому ногу, на щастя аптечка в гелікоптері вціліла, але йти нормально він не міг.
Дощ ставав сильніший. Це добре. В таку зливу ніхто не буде шукати. А після неї ніхто не знайде. Яна провела нас секретним шляхом, який я б, швидше за все, не знайшов би. Ми щасливо минули наші з Ілаєм пастки. 
Двері були незамкнені. Я потягнув Рустама в найближчу кімнату. Посадив його на крісло. Нога розпухла. Але не біда. Аліса з Івановичем поставлять його на ноги. Якщо мене поставили…
Яна піднялась нагору. Я пішов за нею. Потрібно було знайти Алісу. Кожна сходинка рипіла під моєю вагою. Я поволі піднявся на другий поверх. В домі відчувалась жіноча рука. Все прибрано. На стінах якісь картини. Старі меблі. Навіть столики з квітами. Тут було затишно. Тут тепер був мій дім. Аліса була в спальні Івановича. Я без стуку зайшов в середину. Іванович лежав на ліжку, а дівчатка обняли його і плакали. Йому було дуже зле. Старий повернув до мене голову. Я помахав йому рукою.
-	Значить в тебе вийшло? – ці слова давались йому важко.
-	Вийшло – відповів йому. 
Він кілька секунд дивився на мене, наче збирався з силами.
-	Подбай про дівчаток! – ось на що він кинув залишки своїх сил – Благаю! Пообіцяй мені!
-	Обіцяю!
Дід повернув голову підняв очі вверх. На лиці з’явився вираз спокою з легкою усмішкою. Секунда і його погляд застиг. Він помер. Я не знав, що робити в таких ситуаціях. Він хоч помер знаючи, що вони в безпеці, втішав себе. Дівчата ридали біля нього. Я просто мовчки стояв і дивився на нього. Хотілось якось їх заспокоїти, але я не міг сказати ні слова. Просто стояв і дивився на людину, яка колись врятувала мені життя…
***
Ми поховали обох позаду будинку. На красивій зеленій галявині тепер було два насипи з дерев’яними хрестами на них. Тепер їх освітлювало сонце, яке щойно з’явилось з-за сірих хмар. Ми з Рустамом цілу ніч копали. Аліса та Яна сплели вінки з квітів і поклали біля хрестів. Важкий час, але не можна було лишати тіла. Не по-людськи. Спогади спалахували та згасали в моїй голові. Хотілось то сміятись то плакати, але не було ні того ні того. Ми в чотирьох в чорному одязі мовчки стояли біля могил і думали, кожен про щось своє. Аліса стояла біля мене. Ми не дивились одне на одного. Я взяв її за руку. Вона нічого не сказала, просто міцніше обхопила мою. Другу руку я поставив Яні на плече. Тепер вони все, що в мене залишилось.

ID:  574001
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.04.2015 02:24:09
© дата внесення змiн: 13.04.2015 02:24:09
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (555)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: