Сніжана швидко вибігла на вулицю. Там її чекав Ігор. Він зустрів її усмішкою і широко розкинутими руками. Вона кинулась в його обійми. Подарувала йому палкий поцілунок. Два тижні пройшли з їх першого побачення. І все йшло прекрасно.
- Куди йдемо? – спитала вона.
- Зустрінемось з Сергієм та Анею – відповів той.
- Вони знову зійшлись?
***
Чотири дні тому
Сергій носився по кімнаті, як скажений. Прибирання – річ не з приємних. Особливо коли на вулиці темніло. Краще фільм… але вибирати не доводилось. Відколи Аня почала заходити, в кімнаті стало чистіше. Олекса все рідше з’являвся, що не могло не радувати Сергія. Все таки спільна справа не йшла на користь їх дружбі. Якщо це можна було назвати дружбою…
Аня зайшла без стуку. Перед нею застиг Сергій з віником та совком в руках.
- Таким я тебе ще не бачила – не втрималась Аня.
- Просто забудь цю картину – зніяковіло всміхнувся той.
- О! боюсь тепер вона залишиться в моїй пам’яті назавжди – зареготала вона.
Проте не стала заважати. Сіла за його ноутбук, включила музику. Marlin Manson. Почекала поки він до прибирає. Сергій завершив неприємний процес по підтриманню кімнату і сів на своє ліжко. Аня більше не жалілась. Вона, сама того не відаючи, розповіла Сергію все що знала. Але продовжувала приходити. А Сергій продовжував чекати на її прихід. І зараз вони тихо про щось говорили. Без обідні теми переростали в більш інтимні. Вони сиділи зовсім близько. Так близько, що Сергій аж чув її подих.
- Ти ж мене ще любиш? – спитала Аня.
Сергій не чекав цього. Відповідь, якої він не знав, слова, які не міг сказати, стали в його горлі. Але їй не потрібні були слова. Її губи наблизились і поцілували його. Спочатку ніжно і боязко, наче вона боялась його налякати. Її рука доторкнулась до його щоки. Пройшла по ній. В кімнаті було чути лише музику. Старий-добрий Manson “If I was your vampire”.
6 a.m. Christmas morning
No shadows
No reflections here
Lying cheek to cheek
In your cold embrace
Сергій обхопив її обома руками. повалив на подушку. Її холодні руки пройшли під його одяг. Мить, і його чорна футболка поповзла вверх. Сергій припав губами до її шиї. Аня затремтіла від задоволення. Сергій обхопив її за талію. Стягнув з неї верхній одяг.
So soft and so tragic
As a slaughterhouse
You press the knife
Against your heart
And say,
"I love you, so much you must kill me now"
Вона не противилась тому, що він стягував з неї джинси. Потім вже вона допомагала йому позбавлятись нижнього одягу. В кімнаті запалав вогонь їх пристрасті.
I love you
So much you must kill me now
Аня солодко застогнала. Вкусила його за плече. Нігті вп’ялись йому в спину і потягнули за собою червоні полоси вниз. Тоді обійняли його спину. Її ноги обплели його стегна. Їх тіла рухались в такт музиці…
If I was your vampire
Certain as the moon
Instead of killing time
We'll have each other
Until the sun
Їх погляди зустрілись. В обох широко відкриті очі. Через стільки часу вони знову зустрілись. Але лише на коротку мить. Тоді губи знову злились в поцілунку. І продовжили зливатись в поцілунках…
If I was your vampire
Death waits for no one
Hold my hands
Across your face
Because I think
Our time has come
Тіла продовжували рухатись в такт музиці. За ту ніч вони послухали багато пісень…
***
- Ні – подумавши відповів Ігор – не думаю. В них же ж дружба і нічого більше.
- Ясно. А Олекса не йде?
- Він на нас ображений.
- Чому?
***
День назад
В двері почувся стук. «Одягайся» - прошепотів Сергій. Подав Ані одяг, який вони в пориві пристрасті поскидали на підлогу. Знайшов свої штани. Відчинив двері. Зайшли Ігор та Олекса.
- Привіт – сказала Аня проходячи повз них лише в довгій чорній футболці і з своїми лахами в руках
- Привіт – хлопці провели її поглядом до виходу.
Аня окинула Сергія поглядом, подарувала йому фірмову усмішку, від якої щось всередині починало бурлити, і зникла. Сергій зачинив за нею двері.
- Ще один – невдоволено пробурчав Олекса.
- І тобі привіт – спокійно відповів Сергій.
- Він якраз розповідав, що ми повинні порвати з нашими пасіями – Ігор простягнув йому руку.
- Он як? – глянув на нього Сергій тиснучи тому руку.
- Так – Олекса закотив очі – я не став би розкидатись таким.
***
За два тижні до
Олекса мовчки стояв і чекав поки Отець Володимир нап’ється вина, яке, зазвичай використовували для причастя.
- Я не знаю конкретно хто це – почав він – але я знаю про його причини…
- Які? – Олекса аж подих затримав від хвилювання.
- Він мстить. Чому він? Тому що я чув його голос. Впевнений такий чоловічий тенор. Спокійний. Взагалі без злості чи ненависті. Він спокійним голосом запитав мене чи я пам’ятаю, що зробив.
- А ви що?
- Що, що? – обурився той – я навіть не зрозумів про що він питає. А тоді…
Він заплакав. Олексі стало не по собі. Важко жити з таким тягарем на душі. Мабуть. А вигляд батька, який втратив найцінніше крім своєї віри…
- Я знаю за що він питав – продовжив священик – колись я пішов на важкий крок заради неї. В неї, були проблеми з серцем… а пересадка потрібна була саме тоді…
- І ви… - Очі максимально розкрились.
- До мене підійшов один чоловік. Сказав, що є серце, тільки без дозволу. І що є лікар який може закрити очі на те що все не зовсім по закону.
- І ви погодились
- Ти б теж погодився, якби життя твоєї дитини висіло на волосині – Володимир дивився крізь Олексу
- Що сталось потім?
- Цього не знаю. Христинка пішла на поправку. Все було добре.
- Ніхто не викликав вас в міліцію? За незаконну трансплантацію ніхто не піднімав шуму?
- Як не дивно, ні – відповів подумавши.
- А про людей які…
- Знаю лікаря, котрий робив операцію. Але контактів не маю. Хіба залиш свій номер, я подзвоню, коли знайду щось.
- Добре – Олекса потягнувся по телефон.
- А вбивця мстить. Мстить всім таким як я. і дивно мстить. Знущається.
- Не знущається – заперечив Олексій – ставить правила гри, яку сам і веде.
- Він пов’язаний з тією операцією. З тими органами. Може я не єдиний батько, який втратив найцінніше…
- Може…
***
День назад
- Може? – хмикнув Сергій – це багато що нам дає.
Вони сиділи на ліжках. В кімнаті світила лише настільна лампа. Посередині був стіл. На ньому аркуш А1. На аркуші приклеєні файли в яких були фотографії, звіт принесений Ігорем. А ще записи зроблені від руки. Все, що вони дізнавались вони поміщали на їхній план по виявленню вбивці.
- Ми близько – В Олекси запалали очі – нам потрібно зосередитись…
- Ми й так зосереджені! – гаркнув Ігор – два місяці ми вичислюємо його. День в день!
- А він нас вже вичислив – Сергій сьорбнув чаю з своєї чашки. – і скільки в нього це забрало часу?
- Тому ми повинні діяти швидше! – Олекса підвищив голос – а ви в Амурів граєтесь…
- Хіба ми перестали працювати? – спитав Ігор – чи може ми не допомагаємо тобі? Ти два місяці назад попросив нас допомогти. Мені було цікаво, але я сумнівався, що з того щось вийде…
- Я теж – добавив Сергій – але ми просуваємось. Повільно, зате точно.
- Ми на десять кроків позаду! Як ви не розумієте?!
- Ми йдемо правильно. І рано чи пізно ми знайдемо винного. В тебе є ідеї, як пришвидшити розслідування? А на рахунок «пасій», як ти виразився, ми просто повертаємо собі те, що просрали по твоїй вині…
- По моїй?! – закричав Олекса – я тебе ні до чого не примушував.
- Ти все розповів! – Сергій вже сам розізлився – ти просто ляпаєш своїм язиком, щоб показати як багато ти про когось знаєш… Так я вчинив погано! Так це не був перший раз, коли я робив щось подібне. Але, чорт забирай, підставляти ось так…
- І довго б ти мовчав? – Олекса з ненавистю глянув йому в очі
- Доки було б потрібно! – випалив Сергій не відриваючи погляду – мені не вперше. Тільки цього разу все було серйозно! Для мене! Просто я запізно зрозумів. А тепер…
- Ти не любиш її – сказав Олекса – ти сам знаєш! Я бачив тебе тоді. І я бачу тебе зараз. Якщо раніше в тобі й була доброта, то зараз нею і не пахне.
- Це вже не твоє діло – холодно буркнув той – і не дай Бог…
- Прийдеться – так само холодно буркнув той – ми вже на гачку. І зараз ти підсаджуєш ще й…
Сергій зірвався з місця. Він вже й забув про той страх, який нагнав убивця. І хотів, щоб життя не залежало від когось. Олекса нагадував про те в що вони встряли і це заважало. Проте зараз він, в свою чергу, теж піднявся.
- Досить! – гаркнув Ігор.
Вони з ненавистю дивились одне на одного. Але зупинились.
- Ми не відступимо від пошуків. Але не тобі вказувати, що робити. Ти й мені напаскудив, між іншим.
- Я пам’ятаю – крізь зуби процідив Олексій.
- Але не жалієш.
У відповідь тиша.
- Я вже не злюсь. Настя виявилась сукою. Повія, ні на що не варта. Я радий, що не дізнався запізно.
- Ти ще, б*я, подякуй йому – тихо сказав Сергій
- І не подумаю – спокійно відповів Ігор.
- Добре! – Олекса підняв руки вгору – я попереджав.
Він направився до виходу.
- Я продовжу без вас. Знайдете мене, коли до вас дійде…
***
- А ось і вони! – Ігор показав пальцем на Сергія та Аню.
Вони наближались до них, тримаючись попід руку. Привітались. Ігор помітив, що в Сергія схвильований вигляд.
- Знайшов твій диктофон – тихо сказав він. – передали сьогодні поштою.
- Звідки?
- Немає зворотного адреса – той знизав плечима.
Ігор поклав палець на кнопку “Play”. Глянув на Сергія. Той заперечно похитав головою.
- Про що ви говорите? – спитали дівчата.
Вони глянули на них. Тоді знову переглянулись. І обидва зрозуміли, що Олекса вдруге виявився правий.
