У моєму дірявому капелюсі
Одвічна ніч, де ховаються сни,
Коли день жене їх з поля
Людських кострубатих думок
У закутки невідомого.
Я залишаю свого капелюха
(Щовечора, коли блідий Місяць)
У межичассі: на вішалці,
Де зупиняються всі годинники.
Відвідую щоденно будинок
(З отою вішалкою у закутку)
Зі старими горіховими дверима:
Відчиняю одні –
І знову вертаюся у день «вчора»,
Відчиняю інші –
І потрапляю у день «завтра»,
Минаючи дощавий понеділок «сьогодні».
Отак і мандрую з годинником,
Що сходить з розуму
І показує час: то готичне середньовіччя,
То модернову весну,
То кришталеве бароко.
Цей капелюх
Позичає в мене
Один дивак-джентльмен.
Він зовсім не фокусник,
І навіть не скрипаль.
Йому просто приємно,
Що позичаючи капелюх
Я називаю його джентльменом.
Бо більше не називає його
Джентльменом ніхто.
Ну, зовсім.
пане Шоне! так хотілося б вас бачити на іншому українському сайті, хай і не вельми поважному, але досить спокійному, де є ваша сторінка. не повернетесь?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я публікуюсь на різних сайтах. Правда, на деяких російських сайтах цензура мене заборонила... Але дуже на багатьох літературних сайтах я є. Є в мене сторінка в фейс бук - там я під іменем ірландською мовою - Sean McLaoch. Якоїсь окремої сторінки в мережі в мене немає. Я не дуже розбираюсь в сучасній техніці - розміщувати твори мені допомагають мої молоді друзі. Доки я буду жити (а я старий - кожен день як подарунок), я буду по можливості заходити в мережу.
Раз Ваш ліричний герой називає того дивака джентельменом, то він, напевне, того вартий і капелюх йому потрібен, щоб і в століттях його так називали. На жаль є такі диваки (г-н Пу, наприклад), котрі мітять в століття, але діла їх говорять, що ніякі вони не джентельмени...
Дуже повчальна історія!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за таке цікаве і несподіване розуміння мого тексту!