Падає повільно жовте листя.
Ох, як схоже на мої листи!
В них писала, щоб ти не журився.
Жодного про них не взнаєш ти.
Я з тобою подумки бувала.
Гладила заплакане лице.
Жаль, одного тільки я не знала:
Кому сум ти дарував оцей.
Я торкалась ніжною душею,
І такі знаходила слова,
Що літати зміг би над землею..
А від щастя- кругом голова...
Лист за листом відлітав у безвість,
Вітер ці листи безжально рвав.
Так хотілось хоч би на миттєвість,
Хоч би на хвилинку моїм став.
Осінь розкидає жовте листя,
Мжичка прибиває до землі.
Думка моя ніжна, біла, чиста
Тане у осінній сірій млі.
Ось наступний паперовий аркуш
Покладу на край мого вікна.
Ще приклею на листівці марку,
А адресу добре вітер зна...
Листи без адресата летять на край землі,
І почуття, що в них, розвіються вітрами.
Але ми з тобою, знаєш, ніби кораблі -
Можем бути близько та ніколи разом...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно сказали... Отак буває в житті! Дякую за увагу!
Майстерно і чуттєво! 
