ЗРАДА (гіпотетичний триптих)
Присвячую Нілі Волковій, експерту з таких питань
І
Твій погляд такий нерішучий,
Як равлик - ховається в мушлю...
Наблизити мить неминучу
Сама я, напевне, вже мушу.
Вже осінь, весна і не сниться,
Боятися долі не варто.
Кохання моє - не в'язниця,
При ній не поставлена варта.
Не любиш - хіба ж це образа?
Хай пташка летить, коли тісно!
Та знаєш, не йди так одразу -
Пройдімося ще нашим містом.
Простімося з тим, що збулося,
І з тим, що не збудеться з нами.
Дбайлива челядниця-осінь
Встеляє нам шлях килимами.
І там, де афіші театру,
Спиню на півслові розмову,
Немов договоримо завтра,
Мов завтра побачимось знову.
ІІ
Ця з афішами тумба - прикордонна застава,
Хоч у жодному атласі це не зазначено.
Тут кохання мого починалась держава,
Бо летіла до тебе сюди на побачення.
Тут між нами і світом провели демаркацію,
Тут зустрілися вперше, розійшлися востаннє.
Звідси вирушив ти назавжди в еміграцію,
Коли зрікся мене і держави кохання.
ІІІ
Твій лист я перечитую востаннє.
Щось зліва над ребром вира́зно коле -
То наше ампутоване кохання
Дається ще взнаки́ фантомним болем.
Дарма, минеться, зніме як рукою.
В житті є ліки з кожної нагоди.
До зелені приймального покою
Запросить лагідно шпиталь природи.
О часе, добрий брате милосердя,
Ретельно як відмірюєш ти дози.
Вгамуються і серце й передсердя
Пігулками поезії і прози.
Як щедро ти виписуєш рецепти,
Мій милий часе в білому халаті:
"Прем'єри, вернісажі і концерти"
З ремаркою чіткою: "Quantum satis".
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі бурхливі емоції!!! ЛГ просила передати, що у неї все добре, читає гарні вірші у poetryclub.com.ua, відвідує концерти класичної музики у філармонії. До речі, познайомилася там з гарним хлопцем-студентом... Що з того вийде, ще не знає, але у них багато спільного...
Браво! Такий вишуканий, чуттєвий і проникливий триптих! Чудові образи і асоціації!
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорога Наталочка, я дуже хотіла, щоб ти це прочитала! І от це збулося Дякую за серденько наше земне серед буремного космосу, таке пульсуюче, гаряче! І кожне наше серденько - це його частинка зі своїми болями і радощами. Хай радісного буде більше і більше з кожним днем...
Ваш чудовий триптих, Тетянко, як бальзам на зранене серце моєї (і Вашої) ЛГ! Зворушливо, тонко, талановито! Беру собі в обране!
А Вам щиро дякую за Вашу добру душу!
З теплим та безмежною повагою
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, нарешті! Зізнаюся, чекала на ваш відгук (вирок ) з деяким трепетом... Рада, що Вам сподобалося. Бажаю натхнення у творчості і щастя у долі.
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Яночко! Вона дуже мудра - ця дівчинка, наша ЛГ. Як би не було боляче, треба себе любити і поважати. Якщо коханий зрадив, це не твоя провина. Може, він ще "не доріс" до справжнього почуття. Дякую за відгук!
Ця з афішами тумба - прикордонна застава,
Хоч у жодному атласі це не зазначено.
Тут кохання мого починалась держава,
Бо летіла до тебе сюди на побачення.
Тут між нами і світом провели демаркацію,
Тут зустрілися вперше, розійшлися востаннє.
Звідси вирушив ти назавжди в еміграцію,
Коли зрікся мене і держави кохання.
Ця частина, мов шквальне попередження, трішки серце не вистрибнуло з грудей
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви дуже правильно зрозуміли, з цих восьми рядків видно, як усе було серйозно, як важко було їй ніби спокійно піти геть (на півслові) - част. І; і яким не простим було одужання при усьому арсеналі ліків - част. ІІІ. І чи загоїлася та рана?
Мені перша частина найбільш щемна... Ота, де дійшли до афіші, і розпрощалися... Я зовсім не вмію прощатися... Не вмію відпускати... Я ПРИРОСТАЮ... І віддирати мене потрібно з кров"ю, зі шкірою... Я так чітко уявила, що ВІН пішов, а я все ще бузутішно плачу під тією афішною тумбою...
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я думаю, Іриночко, що вона пішла перша, на півслові, вдаючи, що нічого ніби не трапилося. Не знаю як би вчинила у такій ситуації я, але моя гіпотетична ЛГ - така. І я точно знаю як боліло їй серце, коли проходила потім повз "прикордонну заставу держави кохання".