«Полум’ярем горю між вас храмовики
Пророкуватимем разом як хоч магістре…»
(Гійом Аполлінер)
Я теж язики полум’я
Здіймав як вітрила
Над кораблем своєї душі
(З тобою, старий магістре!)
Я теж знемагав від спраги
В камінній землі прочан,
Серед піску, що тікає з рук
(Як час). Я теж
Був серед монахів, що замість хреста
Прикладали до вуст руків’я меча
І слухали шум хвиль Кіприди
Зрікаючись радощів буденності,
Шукаючі обрій і слід корабля на воді.
Я теж снив Безансоном –
Уривками спогадів, перерваних
Дзвоном щитів залізних блукальців.
І на площі в Парижі
Посилав крізь дим прокляття
Сребролюбим мантійоносцям
І здіймався з гарячим повітрям
У височінь Ніщо.
Я теж вогняне вітрило
Порівнював з тим –
Конопляним, шматованим вітром,
Що несло нас – позначених знаками
До Землі Святої.
Але розчинившись в небі,
Ставши жменею попелу,
Збирав потім мозолястими руками
З вільними каменярами
Важкі сірі брили
Для злету у височінь
Ґотичної вежі…
Вільні каменярі, тамплієри... Як бракує нам їхньої мужності і самозречення! а знання... вони є! тільки хотіли б ми їх брати для блага душевного, тільки знаходили б час працювати над собою. Та кожен повинен за себе відповідати!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не можна без захоплення дивитися на готичні храми,
чудо архітектури, творіння рук людських...
Скільки людей втілили в них як свою працю, так і мрії, які злетіли до небес...
Спасибі Вам, що памятаєте про них...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00