«Сивий ранок впав на місто синє.
Камінь спав – лиш дощ зітхав у ринвах.»
(Майк Йогансен)
У цій країні всі міста сині:
Чи то у серпанку, чи то нині смог.
Були колись в імлі, бо замріяні,
Нині зітхає дощ. Нині війна.
Люди розучились плАкати
Нині плакАти: якщо не на стінах,
То в душах. І кожне серце мішень.
І скляноокі зайди по закону інстинкту
Бачать людей як здобич.
Якийсь юнак
У якого замість думок
Завчені фрази,
Замість почуттів кокаїн,
Приїхав на війну про яку мріяв
Ще з пелюшок, бо країна
У якій його ростили
Хвора на обидві півкулі
Свого черепа гідроцефального.
Він так любив убивати,
А нині їде додому
У тісному ящику
Наковтавшись свинцевих слив.
Якби хто спитав: «Навіщо?»
Він би не пояснив,
Бо думати його ніколи не вчили,
А лише вірити вождю-ерзацу
Та пожованому цитатнику.
Позавчора він був шмаркачем,
Вчора легіонером
Потворної імперії казарм,
А сьогодні просто тіло
Заколочене в ящик,
Яке везуть через кордон,
Завтра його зариють
Глибоко в глину
Таємно, без слави почестей.
А місто так і лишилося синім…
І трохи замріяним – як завжди…
Примітки:
Це я про Белфаст та Ольстер, про солдат Британської імперії та про події 1969 року. А ви про що подумали?
Знаєте... Я пробувала уявити себе на місці людини... що приїхала в іншу країну... байдуже - за примусом, найманцем, чи зі своєї волі... не захищати, а убивати... і я не розумію... справді не розумію... це ж яка порожнеча... в душі...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У них взагалі немає душі - це роботи з цитатами замість думок...
Ви розповіли про долю одного з сотень, котрі прийшли в ту країну, щоб заробити на смерті її громадян. Як кажуть: "Пішли по шерсть, а вернулись стриженими". Хіба комусь таких може бути шкода?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Війна завжди жахлива..... Ті хто приносять війну - злочинці...