Дім мій, моя Українонько!
Краю згорьований, зболений!
Ти – мов захмарена зіронька,
нерв мій болючий, оголений!
Зраджена, в серце поранена,
па́синками вщент розорена,
нагло брехнею споганена...
слава героїв спотворена...
Завжди привітна до кожного,
домом й чужинцям ставала ти...
З волі ординця безбожного
ворог вповзає навалою.
Стоптаний край, закривавлений
круками з поля сусіднього...
Але відродиться, вславлений,
чистий від за́йди негідного!
Земле моя незахищена,
з коренем древа родинного!
Ти потребу́єш очищення
нашого. Всіх – до єдиного!!!
8 червня 2014 р.
то серце зболене ваше промовило, і злилися б в один голос такі почуття народу єдиного, народу з"єднаного горем-бідою - то і перемога швидко прийшла б, і радістю серця наші наповнилися б!
мають небеса ці голоси почути, мають!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таке б розуміння кожній людині, що знаходиться на Україні (не кажу українці, бо не кожного можна так назвати)
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі ми різні. Як казав наш Тарас – "той мурує, той руйнує...", і нікуди від цього не дінешся.
Дякую, що заходите , а чути хороше слово – вдвічі приємніше, дякую.