«Хай веде мене хтось,
Тільки не вітер, ні…»
(Райнер Марія Рільке)
Водив мене вітер
Дорогами Островів Відчаю,*
Водив мене вітер
Пустищами забутих слів.**
Співав мені вітер
Про стежки Трістана-мисливця,
Про світи дивака Свіфта.***
Гнав мене вітер
Від стійбища патлатих пастухів думок
До табору волоцюг пісень
Мертвого народу ясена
(А він теж мав своїх шаманів).
Пророчив мені вітер –
Той самий холодний і злий –
Про часи одкровення,****
Про добу великого Ні,
Про епоху мовчазних прочан
У землю заборонених істин
(А я їх стежками…).
Був мені вітер
Єдиним супутником
На дорогах гори Одкровення.
Нині цей вітер
Торкається облич сумних жінок
Змарнілих дочасно,
Зів’ялих, як зламана гілка*****
Століття-жебрака.
Шукайте собі провідника невагомого
Чи то поводиря босого.
А я так – з костуром
Дорогами місячного сяйва…
Примітки:
* - це я зовсім не про острови Кергелен, ні. Навіть не про острови Трістан-да-Кунья…
** - у нас в Ірландії багато пустищ. І вересових, і забутих слів теж.
*** - він теж був Джонатаном – як та чайка…
**** - а вони знову настануть – навіть і не сумнівайтеся…
***** - та, що тичеться в простір.
Дорогами наших душ....
А Костур ваш - за навігатора. Цікавий образ!, хоча на ньому і не зосереджена у вірші увага, але він - протиставлення вітру, згубний вплив якого ви розкриваєте і з другом Рільке засуджуєте !
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тяжкий,часто сумний шлях подорожнго,що блукає дорогами життя.Нехай дороги ,осяяні"місячним сяйвом" частіше трапляються .Вразили оці рядки"...нині цей вітер торкається облич сумних жінок змарнілих дочасно,зів"ялих,як зламана гілка...Відчай зараз у моїй країні...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Треба вірити і боротися. Ірландія переживала дуже сумні і важкі часи - але вистояла. Все залежить від людей і від їх сили духу...
Цікаве життя-буття уяви у вітрі і з вітром, хоча він не надійний провідник, але очищувально чистий..., він і свіжість весняного ранку, він і золотавий сум осені, і примара місячного сяйва...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як завжди містично, глибинно, з алюзіями ....
p.s. Шоне, у мене до Вас є важливе запитання як до представника народу Ірландії. Як би Ви прокоментували твердження Ірландці не люблять англічан - як стереотип, правда, перебільшення. Дуже потрібно для моєї наукової праці
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ірландці справді дуже не люблять англійців. Є в нас навіть така приказка: "Бійся трьох речей: копита коня, лопати гробаря та посмішки англійця!"
Іраланці воювали з англійцями за свою свободу 800 років. Тому...
але хочеться теплого, весняного - щоб торкався ніжно, щоб приносив найкращі запахи, омитих дощем трав та квітів, щоб водив по веселці, щоб шепотів приємні слова...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Всім би хотілося того вітру! Але вітри нині різні...