Так випала карта...
Чого ж вона варта?
Пора вже додому,
Та з ніг валить втома.
Навік серце тут,
В квітках дивних пут,
Де спогад історій,
Прожитих у горі.
Дорога назад, та залишитись хочеш,
Вернешся та щось який раз пробормочеш,
Прощання чи клятва, що б там не було,
Вертайся додому, це було давно.
Чому ж нас тримає,
Коли все минає,
Печаль й до кінця
Прожирає серця?
Чому не відпустить,
Залишитись мусить
В похмурих очах
І посіять в нас страх?
Минуле на порох все щастя розтерло,
Розвіяло в полі, щоб квіти під небо
Цвіли там високі й могили ховали,
Взамін нам усмішки похмурі віддало.
Чому далі сниться
Вогненна лисиця
Пожеж у лісах
І боїв мертвий жах?
Чому далі сниться,
Як ті мертві лиця
Сміються до нас,
Оживаючи враз?
Ми бачимо сни лиш душею, прикуті
До часу того, і до місць, що забути
Ніяк вже не можна, тож вже й після смерті
Ми бачимо сни, ну а душі - роздерті.
Чому коле серце,
Так ніби померти
Давно уже мало,
Та щось врятувало?
Чому від світання
Лиш віє прощанням
Від тих, що померли,
Й кого часи стерли?
Де смертний воскрес, а безсмертний загинув,
Де кожен душею, й живий, геть полинув,
Зосталися душі, усіх, між світами,
І кожен, хто вижив, там душу зоставив.
Якби ж нам забути
Й багатства здобуті
Разо́м із тим жахом,
Що в снах чорним птахом
Літає над нами
І над головами
Кричить голосами,
Тих, кого сховали.
Залишились душі на тім полі бою,
Їх не повернуть, не забрать вже з собою,
Прикуті до трупів, де їх поліг друг,
Кладовищем став той заквітчаний луг.
Ні, знов не ожити,
І душ не пришити
До тіл, що не впали,
Але повмирали.
Собою не стати,
Себе не впіймати,
Те все - не забути,
Навіки ми скуті.
ID:
495815
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 29.04.2014 22:43:08
© дата внесення змiн: 12.05.2014 21:53:55
автор: Анаж
Вкажіть причину вашої скарги
|
