«Черевики в мене завжди міцно зашнуровані
І я не дозволю місту кусати мене за п’яти…»
(Х. Кортасар)
Серед міста
В якому всі будинки сірі,
Де живуть люди з чорними душами,
Я бачив перехожого
Вдягненого у синій плащ,
Що був розмальований метеликами.
Він носив дзеркало
В якому замість весни
Відображалася осінь,
В якому замість людей
Відображалися звірі,
В якому замість квітів
Відображалися мушлі.
Той перехожий казав,
Що заблукав у це місто випадково,
Що він шукав ключ від усіх дверей,
Бо його дзеркало – то теж двері,
Бо кожне вікно цих сірих будинків –
Це зіниці черепа
Старого давно померлого писаря,
Що в похиленій ратуші
Записував у реєстр мертвих,
Не знімаючи чорні окуляри думок.
У тому місті
Зупинилися всі годинники
Коли серед ночі
На дзвіниці зруйнованого храму
Сова прокричала слова одкровення
Мовою давно зниклого народу:
Уривок пророцтва
Про людей вдягнених в сіре.
Тільки ніхто не зрозумів ці речення.
Окрім отого перехожого –
Отого – з дзеркалом.
... приречена сумна невідворотнісь...
- мені фінал (не доведи Боже) перегукнувся із процтвами, що гуляютьв інеті з 2005р - що України через 10 років не буде на карті - я не вірю всіляким астрологам, але враховуючи нинішній розворот подій, процтво оцієї сови, чомусь стало над-надсумно...
Натхнення Вам і нехай нам всім щаститься!!!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це не пророцтво. Я вірю в Україну і її майбутнє. Це своого роду реакція на сьогодення... Багато міст в різних країнах нині саме в такому духовному стані. І в багатьох душах людських нині сірість і бездуховність... І таких людей багато, нажаль... Вірш про це. А Україні я пророчу щасливе майбутнє - лихі часи минуть. Україна переживала в минулому ще й не такі біди - і вистояла духовно...
Вірш цей навіває сум. Навіть перехожий
Вдягнений у синій плащ,
Що розмальований метеликами
Що спонукало до написання такого безутішного вірша? Невже все так погано взагалі?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звісно, не все так погано у цьому світі. Але багато подій дуже сумних трапляється останнім часом - і навколо мене, і в світі, і в вашій країні, і в моїй країні... Багато хороших людей ідуть від нас у вічність, багато поганих людей продовжують вершити свої чорні справи... Може з часом пройде в мене оцей сум...
Сова прокричала уривок пророцтва, відлуння якого пролетіло через зіниці черепа і чорні окуляри до похиленої ратуші, де зупинилися всі годинники, і відбилось об дзеркало. Цікавий і дуже незвичний твір. Є над чим подумати.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння і змістовний відгук! Коли мені сумно - іноді приходять ось такі образи....
Дивно, в вірші стільки відчаю (один відчай і більше нічого), а він діє заспокійливо. Там де люди з чорними душами всі вікна - це зіниці черепа - і в цьому велика справедливість бо чорне, це завжди - чорне...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Справді, у цьому світі дуже багато сумного і трагічного, але треба жити - бо життя триває....
він купував у сірих касах... із сірих фресок... сірий час... і сірим олівцем писав по сірому папері...а ще...носив з собою дзеркала...які йому служили ще як двері...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бувають такі персонажі у нашому химерному світі... Все таки сподіваюсь, що сірість не знищить красу і кольори. Лишають оптимістом.
Він носив дзеркало
В якому замість весни
Відображалася осінь,
В якому замість людей
Відображалися звірі,
В якому замість квітів
Відображалися мушлі. - прикметно і символічно
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00