Мы по темному лесу-
Как по отчему дому.
И знакомы все бесы.
И все страхи знакомы.
Нам не спрятаться, скрыться
От минувших напастей.
И нельзя изумиться
Неожиданно счастью.
За любовью порою
Нелюбовь не видна,
Словно яд, растворенный
При наливе вина.
Этот лес- неизменен.
Этот лес- наши души.
Искушенный сомненьем,
Голос сердца послушай-
Как загадано в Книге,
Все исполнено будет
Искаженьем интриги
От несыгранных судеб.
Ого! У Вас, мабуть, товстенька "тетрадка" ... А для душі? Що для душі? І що таке ота душа? Хіба не Вічність?! Ото ж бо. А живемо, ніби сьогодні останній день... Риторичні запитання, роздуми вголос. Вибачайте, якщо що не так.
Сокольник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лоредано, все так. А роздуми- підтвердження того, що живемо
Почитала ваш вірш, задумалася і одразу згадала одне кіно(назву не пригадую). Там по сюжету пара, що років двадцять прожили разом, вирішили розлучитися через те, що набридли одне одному і нібито уже розлюбили. Цілий фільм обдумували це рішення, і таки передумали. Головна героїня зі сльозами кричала чоловіку:" У тебе повно тарганів у голові...Але я до них уже звикла. А чи є гарантія, що у нового чоловіка їх не буде... А якщо будуть ще гірші?..."Ось так воно і є. У кожній шафі свій скелет. Вірш дуже гарний...
Сокольник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Очень красиво и глубоко... Чужая душа - потёмки... И порой за тем, что человек говорит, совсем непонятно, о чём он думает. Порой красноречивее слов говорят поступки. Особенно, если они исходят от сердца. Ставлю "отлично"
Сокольник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00