Пролетять, немов птахи, перелистані роки,
Побіжать удаль, сховавши пережите…
Підростуть сини й доньки і зажуряться батьки,
Що так мало залишилося пожити.
Що ще внуки при зорі заспівають молоді
І запросить внук бабусю танцювати,
І захочеться тоді, коли Місяць угорі,
Вийти в поле і від радості співати.
Сиплять зорі на поріг, в дім зібралася рідня,
Діти, внуки за столом – батьки щасливі…
І коли в душі тепло, осідлаю я коня,
Молоділи б нам батьки, хоч вже і сиві.
Вип’єм келих ми вина, за родину і до дна,
Щоб батьківська завжди хата нам співала,
Щоб натягнута струна, і батьківська сивина,
Грала довго й на порозі зустрічала.
Вип’єм келих ми вина, за родину і до дна,
Щоб батьківська завжди хата нам співала,
Щоб натягнута струна, і батьківська сивина,
Грала довго й на порозі зустрічала.
Лірично б виглядало, аби покласти сіє творіння на музику. Я чую так: не дівочий тонкий голос, а у виконанні досвідченого дорослого чоловіка, який сам вже чекає на старість. Пісня-сповідь про те, що осягаємо з роками..