По Дерибасівській гуляю.
Дорога в оперний веде.
Звідтіль мелодія лунає.
Душа в танок швидкий іде.
Це гуцулійці так піснями
Й танками оперний беруть.
Дівчата й хлопці з топірцями
В Одесу дух Карпат несуть.
А поруч білі голуб’ята –
Виводить власник їх у світ.
Грудей торкаються крилята,
В душі холодний топлять лід.
Внизу Потьомкіна сходини,
Що на Морський вокзал ведуть.
Людей несеться тут лавина,
До моря всі торують путь.
При морвокзалі Миколая
Стоїть церковця. А святий
Всім мореплавцям помагає,
Хто усмиря характер злий.
Лягли рядами вздовж причалу
І кораблі, і катери.
Свого відправлення чекають,
А море лиже їм боки.
Ось люди сіли в судно. Морем
Гуляти пустяться за мить.
Вітер показує свій норов,
Наперед катера біжить.
Набравши вражень, з моря вітру,
У «Лермонтовський» мчу мерщій.
Хвильками моречко привітно
Цілунок шле прощальний свій.
Гуцулійці - від назви ансамблю пісні і танцю з Івано-Франківська «Гуцулія»
Чудово.
А ще по ритміці напрошується по номерах стрічок:
13 Замість ДалІ - А ось..., або -Ось там
27 Замість ВітЕр - Вже вітер показав свій норов,
28 Замість ШвидшЕ - Скоріш від катера біжить.
Але це лише моя точка зору, вибачаюсь.
Бачу-бачу погуляли...А мені і Карпати подобаються, віють сивиною літ, дрімають незворушні, мовчазні, аби ніхто їх спокій не порушив. Інша атмосфера піднесення.