І кобза заграла – натягнуті струни,
Співає кобзар, де дороги зійшлись,
Весняні хрущі і зелененька вруна,
Доносить цей спів в глибину до душі…
Зібралися діти, прийшли і старенькі,
Послухати те, що співає кобзар…
І пісня лунає нова - не старенька…
Як жити надалі й позбутися чвар.
Подайте хлібину провіснику волі ;
Ніхто вам життя не відкриє, як тут…
Душа наша рветься до кращої долі,
Слова кобзареві за душу беруть.
Послухайте внуки слова кобзареві,
Розумні слова, яким сотні віків,
І дякуйте Богу – Земному Творцеві,
Що нам кобзаря подарити зумів.
Гарна дума про кобзаря. На таких людях і трималася народна творчість. З покоління в покоління вони передавали через свої пісні славетні подвиги козаків і біди простого українського люду, поневоленого панами і загарбниками.
Е, ТИХ кобзарів зараз вже немає...Або дуже мало...Іх всі ці роки і вчили, і змушували співати пісні про партію, леніна, комунізм... Тож у них вже інша кваліфікація і ідеологія... А вірш гарний!