(Хто має терпіння, тому благословіння!)
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
А ти знаєш, дитинко,
Хто творив наш світ радо,
Абрикос, апельсинку,
Ананас, авокадо?
Бог створив цей світ, бджілко.
Землю, небо, світила,
Баранця, бобра, білку
І берізку тремтливу.
Він створив спершу землю,
Щоб почин всьому дала.
Було пусто і темно.
Води довкруж гуляли.
Господь світло творити
Потім взявся охоче –
День. А щоб відпочити
Тьму залишив – для ночі.
Ґазда добрий Бог. Словом
Він вчинив справжнє диво!
Сотворити чудовий
Світ – Йому лиш під силу.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Другий день у клопотах.
Відділив твердь - дав небо –
Добра вдала робота!
Для життя дуже треба!
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
«Е! Є небо і води.
Але суші немає!»
Землю Господь відводить,
Води в море збирає.
«Є вода, є і суша –
Це мета не кінцева.
Сотворити ще мушу
Травку, кущ і дерева!»
Живо йдуть у ріст трави,
Вся рослинність плодова.
Всі ці робляться справи
З волі Божого слова.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Зір нема. Тож світила
Сотворив Бог яскраві.
Сонце, землю щоб гріло,
Місяць, щоби злотавів.
ДЕНЬ ПЯТИЙ
ЧИсті води наповнив
Бог усяким творінням.
Різні виникли роди
Божим благословінням:
І кальмари, й рибини –
Раки, щуки, лини.
І моржі, і дельфіни
(Ластоногі), кити.
Й вись небесну прославив,
Різне птаство послав.
Соловей, шпак чорнявий
Голосок свій подав.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
Красно Бог потрудився.
В полі мак і полин.
Птах над озером звився.
Ще б якихось тварин!
Крикнув:
- Хай же постануть
Звірі, скот, плазуни.
Веселіш землі стане.
Безмір їжі, трави.
І постали корівки,
Коні, кози, кролі,
Яки, миші-полівки.
Рух пішов на землі.
ЛЛюбо Господь дивився.
Думу грів позаяк:
- Ще б і муж тут згодився –
Мудрий, сильний, як як!
Став його майструвати
З глини, душу улив.
Наказав керувати
Тим, що вже сотворив.
Чоловіка в Едемі
Поселив, де сади.
- Можеш їсти червлені,
Жовті, сині плоди,
Мною створені, Богом.
Вибирай до смаку.
Тільки плоду одного
Не куштуй у садку.
Море щастя зазнаєш,
Як слухняний будеш.
Зло, напевно, пізнаєш,
Як завіт обірвеш.
Як скуштуєш хоч раз
Заборонений плід,
То загинеш ураз.
Серце стане, як лід.
- Не візьму, раз загину –
Обіцяю. Авжеж.
- Добре. Кожну тварину,
Що пущу, ти назвеш.
- Носоріг, слон, ворона
(йшли, а він називав).
Морж, дельфін...
Охорони
Чоловік не бажав.
Хоч тварин йшло без ліку.
Мирні всі! Не кіно!
Та чогось чоловіку
Все ж журливо було.
- Може, дать йому жінку? -
Бог про себе сказав.
Із ребра взяв частинку,
Чоловіка приспав
І зробив жінку мужу,
Душу дав їй, привів
В сад:
- Живіть мило, дружно.
Їжте, що заповів.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Отак світ утворився,
Досконалий, красивий!
Сьомий день – Бог стомився.
Та творінням щасливий.
Тепер ляже, спочине
У небеснім палаці.
І хай кожен так чинить.
Раз у тиждень – без праці.
Потім так було, діти.
Довго ще в саду жили
Перші люди у світі,
Із Творцем говорили.
Досхочу наїдались
Різним плодом із саду.
Звірі їм підкорялись,
До них ластились радо.
Перші люди так звались:
Муж – Адам, Єва – жінка.
Наготи не встидались,
Душі їх, мов картинки,
Повні пишного цвіту.
Бог на свою подобу
Сотворив їх для світу,
І душею, й на вроду.
Раз підповз змій хитрючий,
Людям став він казать:
- Плід цей, певно, смачнючий,
Що не велено брать.
Ви попробуйте, люди.
Певно, що не вмретЕ.
Кожен з Вас знати буде,
Те, що й Бог, тобто все.
С-с-с! - змій жалом порухав.
Єва каже: «З’їмо!»
Адам Єву послухав.
З’їли плоду того.
Та й дізналися юди,
Що то добре, що зле.
Сором в їх зайшов груди,
Ляком взялось лице.
Утікать стали (диво!)
За кущем сіли вдвох.
Бог до них: «Та куди Ви?
Бачу Вас. Та ж я Бог!»
Фе! Усе зрозумів я.
Їли ви отой плід,
Що вам брать не велів я.
Світ зазнає цей бід!
- Хитрий змію, - Бог кинув, -
Будеш повзать до віку,
Рити мордою глину,
Бо ти звів чоловіка.
- Цей плід їла на горе,
Жінко, що радив вуж.
Будеш часто ти хвора,
Пан тобі буде муж.
Чоловіку Бог: «Зрадив!
Чи недобре було
У Едемському саду?!
Нащо скоїв ти зло?!»
Той на жінку: «Вона цей
Мені плід подала –
Ота жінка».
«Та як це?
Де ж твоя голова?»
Шумом спінились ріки.
Вітер став завивать.
- Будеш ти, чоловіку,
Піт рясний проливать,
Щоб поживу дістати,
В дім, сім’ї принести.
В полі будеш днювати,
Свою зраду клясти.
Ще одежу пошив їм
Бог із шкіри тварин.
І пішли світом білим
Поміж гір і долин.
Діточки в них з’явились –
Каїн, Авель – сини.
Пара ними гордилась,
Їх кровинки вони.
Був сердечний син Авель.
Каїн – вдачу мав злу.
Ав овець пас отари.
Каїн порав ріллю.
АвелЬ – був Богу любий,
Кращий дар приносив.
Каїн – заздрісний, грубий.
Свого брата згубив.
Так пролилась намарно
Вперше кровця людська.
Заздрить – дуже негарно,
Смерть від неї пішла.
Лди множились, жили,
Даль шукать почали.
Землю всю заселили.
Мови різні взяли.
Бог закони лишив їм,
Щоби знали, як жить.
Сад же райський закрив їм –
Гріх у душах лежить
Ще з Адама і Єви.
Та надію Бог дав.
Сина свого пішле їм,
Щоб життя кожен мав –
Вічне, в райські ворота
Щоби мін він ввійти,
З душ прибравши болото
Перед тим, як іти.
Господь дав свого Сина
Нам – Ісуса Христа.
Його діва Марія
В грішний світ привела.
Він ходив поміж люди –
Лікував, воскрешав,
Віру лив їм у груди
І поради давав.
Вчив людей Він, як жити –
З добротою усе,
Щоби ближніх любити,
Як самого себе.
Юда - учень був здібний,
Та Ісуса продав.
За монети із срібла
Ворогам Його здав.
Муки витерпів сміло
Бог за злобу людей.
Розп’яли Його, тілом
Він воскрес в третій день.
Тепер кожен попасти
Може в рай, хто любив,
Хто добро робив часто,
Хліб із ближнім ділив.
Хто прийняв покаяння
За учинене зло.
Ніс у серці бажання
Світ засіять добром.
«Я – є альфа й омега.
Я – початок й кінець.
Хто не прагне ковчега,
Впертий той баранець.
Мій ковчег – це спасіння,
Вічне щастя й життя.
Тіл людських воскресіння
По велінню Отця!» -
Так сказав Ісус миру.
І так буде, малі.
Любіть Господа щиро
І усіх на землі.
ID:
431126
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 12.06.2013 23:41:26
© дата внесення змiн: 07.09.2015 19:00:47
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
