«Серце, - ти мій ліхтарик
(Заглядаю в заплакані дверця)...»
(Майк Йогансен)
Пірнаю у глибини Землі,
Як в море зотлілих книг.
Шукаю камінці-літери,
Щоб шліфувати ними
Старезний іржавий якір,
Що застряг між пеклом
Та днищем човна Харона,
Того самого човна,
Якому ірландці звикли бажати:
«Сім футів під кілем!» -
Повторюючи це ритуал
Кожної скорботної п’ятниці
Перед тим як згасити
Свічку своїх колискових.
Відполірую цей якір
Своєю сивою бородою,
Відшліфую до блиску
Забутими словами гелів.
Буду його волочити
По дну Океану Спогадів,
Як діти волочать
Зламану іграшкову машинку
У пісочницю
Заборонених слів.
Розумію, вибачайте
Тут наведено осіб світоглядного значення і тому я не зміг промовчати.Та мабуть треба було, мій батько з вашого року народжнення
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вищеназваних мислителів і літераторів я дуже поважаю. Я просто вважаю, що я до їхнього рівня не доріс, та й мало кому в цьому світі вдасться до їхнього ріня дорости....
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не тільки виглядає. Ще й заглядає. І ховається.... Там, у безодні між словами... І не тільки Фройд. Ще й Ніцше - з ним за компанію. І Шак'ямуні Сідхартха разом з Германом Гессе....
