Люблю спати. Люблю не тому, що лежати зручно, тепло і комфортно, а тому, що чекаю з нетерпінням чергового перегляду серіалу під назвою “Підсвідомість”: кожного разу нова серія, причому щоночі жанр серіалу змінюється, хоча, бува й частіше. Недавно був співучасником убивства, після чого також був убитим і похороненим. Одразу прокинувся і поринув у роздуми: невже життя можна обірвати лезом ешафоту? Невже суть особистості розчиняється у свідомості натовпу за лічені секунди? При освідомленні цього наштовхнувся на цікавий факт: коли світ виснажує людину — вона поринає у сон, коли ж сон провокує нас — свідомість змушує відкрити очі. Можливо ми живемо подвійним життям? А можливо наше життя це і є чужий сон? Сон, який невидимим покривалом спогадів пов'язує різні епохи, віки, століття. Хто ж цим керує? Хто зв'язує долі незнайомих покривалом? А... може й знайомих?? Усі ж наші мрії переплітаються. Серіал усі ж бачать однаковий лиш у своєму баченні. Хотілось б на це сподіватись, а поки що з нетерпінням чекатиму знову захоплюваної, частенько моторошну й інколи зворушливу, але завжди неповторну пригоду зі своєю душею.
P.s. Надіюсь той, кому сниться моя історія зможе зрозуміти мій душевний стан. А що може бути краще за розуміння? І байдуже, що я не дізнаюсь хто це. Думка про це уже зігріває.
